 Все важче стає жити простому люду – на кожному кроці його чекає небезпека… Мені одразу ж заперечать, мовляв, виживає сильніший. Саме так є серед тварин: хто більший, спритніший та хитріший, той і живе далі, поїдаючи, використовуючи, наживаючись над слабшим. Але ж ми, ЛЮДИ – не тварини і в тім то йріч, що мораль, соціум та правила співжиття нас зробили вищими за звірів. Саме мораль і породила право, Закон, адже в ньому повинно відображатись, формалізуватись людське бачення добра та зла, правди та омани, критерії дозволеності та допустимості. Аналізуючи останні події, котрі стають характерними для суспільства, зокрема в Дрогобичі, невільно замислюєшся: чи не дала еволюція задній хід, зокрема в питанні духовного розвитку?!
(у статті 1 відео)
Зокрема, працюючи над справою ТзОВ "Слов’янка", така думка в мене виникає неодноразово. Отож, дане товариство має на балансі магазин на вул. Грушевського – навпроти залізничного вокзалу. Колись він був комунальним, проте, в свій час та за свої гроші, його працівники викупили в держави це приміщення та заснували це ториство. Перед цим сформувався штат працівників, серед яких колективом було вибрано директора – п. Лису Н.І. Вона на підприємстві працювала не з самого початку його існування – прийшла в колектив значно пізніше, проте, через молодість, енергійність та оманливу господарність працівники, котрі згодом стали засновниками товариства, обрали цю пані своїм керівником. Вони справедливо надіялись, що обраний директор прикладе усіх своїх зусиль для ефективного управління ввіреним йому підприємством. Отож при викупі приміщення були сформовані частки, котрі розподілили виключно між працівниками магазину.
Йшов час – хтось працював, а хтось "керував". Це "керування" завело підприємство в боргову яму. Як правило, за таких обставин, неефективного керівника звільняють з роботи та шукають більш господарського. Проте в цьому Товаристві сталось інакше – п. Лиса Н.І., прикриваючись створеними нею ж боргами, вирішила "викинути" людей на вулицю та позбавити часток на те майно, котре вони здобули своєю роботою, грішми та довгими роками праці.
Схема проста – спочатку створюються боргові зобов’язання в більшій частині через поставки неліквідного товару, котрий не продається, але за який потрібно платити постачальнику. Щоб покрити ці борги, на зборах учасників, всіх інших членів Товариства, в ультимативній формі, ставиться до відома про вимогу внести власні кошти для погашення боргу. Ця вимога була більш-менш зрозумілою, якщо б кошти проводились, як фінансова допомога. Проте так не сталось - п. Лиса Н.І. вирішила виправити свої помилки в керуванні підприємством не тільки за рахунок грошей інших, а й за рахунок збільшення частки в статутному фонді з подальшим розмиттям їх розмірів в інших учасників. Свої частки вона внесла, що не є дивом, адже керівник може собі це дозволити, оскільки має інші джерела доходу – в приміщенні магазину, за мізерну орендну плату, спокійно собі працює її зять, котрий відкрив відділ з канцтоварами та наданням комп’ютерних послуг. На таких же "ринкових" умовах працює і п. Лиса Н.І., але тепер у якості приватного підприємця. Колектив від цих "нахлібників" фактично нічого не отримує, окрім безладу та рахунків за комунальні платежі по цих "орендарях".
Щоб надати оцій вакханалії законного вигляду п. Лиса Н.І., разом з попільницею – головним бухгалтером п. Долгополовою, ініціюють збори учасників. Шляхом обману вибивають доручення на "представництво" в цих зборах від імені одного з учасників, котрий знаходиться в Іспанії, на ім’я п. Кішка (добре відомий працівникам ТзОВ "Універсал" як їхній юрист). Отож, таким чином, ця трійця отримує в сумі 60 % часток власників Товариства, чим і користає для вирішення своїх питань, а питання ці знакові – самі собі затверджують звіти про свою "ефективну" роботу, звільняють всіх працівників, котрі, фактично, є власниками цього Товариства, змінюють статут та встановлюють жорстку вимогу всім іншим учасникам внести частки в статутний фонд для покриття боргів підприємства. Вимога про внесення цікаво описана: якщо учасник не вносить – інший (догадайтесь хто ним є) може внести за нього ці кошти, чим, фактично, викупляє його частку в Товаристві. Отож за 50 000 грн. п. Лиса та подільники створюють собі можливість позбавити інших учасників права на приміщення магазину, площа якого 210 м2. Вимога ж про звільнення також гарно описана – з метою оптимізації роботи підприємства. Але де ж цей "оптимізатор" з питаннь встановлення реальних ставок оренди для свого зятя та для себе коханої – звісно, що простіше інших учасників вигнати на вулицю. Вся ця вакханалія відбувається, не зважаючи на заперечення інших учасників. Особливо цікавий є момент, коли під час цих "зборів" до п. Кішку зателефонувала його обманута довірителька з Іспанії та вказала на відмову від надання йому доручення управляти її часткою від свого імені. У відповідь на це вказаний пан осміяв свою довірительку та повідомив, що йому все рівно її бажання чи його відсутність – він має доручення, яким повинен представляти "волю" свого довірителя, отож замість цього він висловить свою.
Все вказане мало б хоч якесь законне підґрунтя, якби не один нюанс – змінювати статут можуть виключно всі учасники Товариства та виключно за одностайної згоди. Проте "комбінаторам" це не перешкода – рішення приймають без застережень, статут в новій редакції реєструють, людей про звільнення попереджають. Все б так ішло надалі, якби учасники не почали боротьбу – заявили позови до судів про визнання цих змін протизаконними, відновлення паритету сторін та встановлення законних відносин. Тут-то п. Лиса почала згадувати про те, що вона ж не хотіла нічого злого іншим учасникам – всього лиш поправити роботу підприємства. А де ж вона була раніше, коли створила заборгованість перед постачальниками, коли занедбала підприємство, коли завела його в глухий кут, коли у власних інтересах своїм родичам роздавала приміщення підприємства, коли людей виганяла на вулицю без роботи?! Всі свої дії вона мотивує бажанням зберегти підприємство. Чому ж ці "благі" наміри вона не погоджує з іншими учасниками?! Чому ж вона відмовляє в справедливому поділі спірного приміщення між учасниками – хай собі директор далі "керує" але уже своїм майном та на власні кошти, не зазіхаючи на майно інших.
Все описане зараз передано на розсуд судів, про перебіг яких будемо повідомляти Вас окремо. Однак не варто забувати про питання моралі: як оцінити таку підступність, обман та попирання інтересів інших людей?! Суспільство це приймає як норму чи все-таки зверне увагу та вкаже на неприпустимість такої поведінки. Колись таку поведінку осуджали та осміювали. Достатньо згадати казочку про лисичку (гарне співпадіння з прізвищем "героїні") та зайця в якій Лиска спочатку просилась на поріг, потім на лаву, потів на пічку, а, в результаті, вигнала вухатого з його ж дому. Аналогічно і тут – взяли на роботу, призначили керівником, а пані-керівник, в результаті, повиганяла всіх. Але п. Лисій Н.І. вартувало б дочитати цю казку до кінця – знакова в ній доля лисиці... Така ж доля чекатиме і на неї, якщо не змінить свого ставлення до людей.
І наостанок шановній керівниці хочемо нагадати десяту Заповідь Божу, яка глаголить: "Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого". Ця Заповідь застерігає нас, забороняючи мати лихі думки проти чужої власності. Жодна людина ще не втекла і ніколи не втече від власного сумління – де б ти не пішов, де б не сховався – всюди твоя брудна совість тебе знайде і про себе нагадає отруйною гадиною.
Переглядів: 5746
У даній статті коментарі вимкнено. |
- сам собі зареєстрував, сам собі виконав, сам собі забрав.