Писанка – візитна картка України

Надрукувати
Інтерв’ю
Написав(ла) Юрій Федчак   
14.04.2012
ПисанкиЗ Галиною Степанівною Сиротюк-П’ятничук ми познайомилися у дрогобицькому музеї, де виставлена колекція її писанок та інші творчі доробки з писанкарства. Дрогобичани могли бачити її роботи торік та навіть придбати писанки на святкуванні Дня міста Дрогобича, а також - в крамничці "Чирка". Особливо автора цих рядків захопила філігранна робота на велетенському… страусиному яйці; здалося навіть, що мисткиня володіє незвичайним даром – майже як Фаберже у ювелірній справі. Тому розмова з членом Спілки народних майстрів України Галиною Сиротюк-П’ятничук, вважаю, має бути цікавою читачам.

(натисніть на фото для перегляду, всього 8 фото)

Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6, фото 7, фото 8.

Майбутня майстриня народилася в Коломиї і виростала у родині митців, тому поштовхом до такого виду мистецтва була їх творча діяльність. Старша від неї на 8 років сестра Світлана Стадник є членом Спілки народних майстрів і викладала в школі. Їх мама, П’ятничук Галина Павлівна була науковим працівником Національного музею Гуцульщини та Покуття, роботі в якому присвятила близько 40 років життя, де виступала як теоретик-консультант. Поєднуючи роботу та виховання трьох дітей, батьки зуміли прищепити їм любов до творчості та шанування звичаїв українського народу. Фактично Галину навчали мистецтву двоє вчителів: мама – вдома та сестра Світлана – в школі на гуртку писанкарства. Досягнув успіху у цьому мистецтві і рідний брат Галини, який згодом обрав будівничу професію. Підтримував дітей в усьому і батько родини. Минув рік, як не стало берегині цієї родини, та мистецтво залишилося невід’ємною складовою життя Галини Сиротюк-П’ятничук, з якою сьогодні й ведемо розмову.

- Отже, Галино, ви – гуцулка?

- Ні, я – покутянка.

- Отакої, а хіба не уродженка Гуцульщини?

- Ні, про це мало хто знає, що Коломия є центром Покуття.

- З якого віку ви захопилися писанкарством?

- З 12 років. Мама звернула увагу сестрі, що писанкарство як метод заробітку розповсюджений в Косові та Космачі, але слід в Коломиї відроджувати ту нашу традицію писанкарства з різних регіонів України, в тому числі у школі. Писанка – це оберіг, що несе закодовану символіку, яка по нинішній день повністю не розшифрована та несе в собі особливу ауру, позитив і енергетику. Мама організовувала зустрічі з майстрами, при цьому за основу бралися зразки наших старовинних писанок, які традиційно писалися понад 300 років тому і зберігаються в Коломийському музеї. Відтак відроджували старі зразки, а на їх основі створювали свої, дотримуючись орнаментики і кольорової гами. Останнє – дуже важливе. Кольорів слід строго дотримуватися і передавати своїм учням, інакше писанка втрачатиме свою вартість. Отже, до 11 класу в школі я захоплювалася писанкарством як аматор. Навчаючись в Дрогобицькому державному педагогічному університеті ім. Івана Франка, я почала займатися писанкарством професійно. Вже тоді відбулася моя перша виставка персональної колекції в Дрогобичі у 2000 році. У 2002 році закінчила університет, а в наступному році – магістратуру. Паралельно я викладала трудове навчання у дрогобицькій ЗОШ №10, де й вела гурток писанкарства.

- Чомусь мені на згадку спали розписи на стінах єгипетських пірамід та глиняних дощечках, де у формі різних символів (риб, птахів, геометричних фігур тощо) є закодована різна інформація. Але це – інший континент, інша культура. Чи не таке саме зашифровано на українських писанках? Взагалі, скільки років українській писанці?

- Писанка виникла ще в дохристиянські часи. Справді, кожна писанка несе в собі закодовану інформацію. На писанках зображені рослини (квіти, листочки), тварини (коники, олені), геометричні символи. Люди зображали ту красу природи, яка їх оточувала і бачення, яке вони хотіли втілити. У нас на Покутті переважала орнаментика рослинного походження. На Гуцульщині, де вищі гори, пишуть писанки з переважанням геометричності, присутня сіточка, адже гуцули не займалися так городництвом, як на Покутті. А покутська писанка є дещо простішою. Покутяни, повертаючись додому ввечері з робіт на полі, писали писанки з іншими орнаментами, але така писанка також була по-особливому красивою. На Гуцульщині, коли навіть заборонялася релігія (часів СРСР – Ю.Федчак), люди все одно писали писанки, бо за рахунок цього й виживали.

- Як виживали? Продавали?

- Так, привозили на найближчий ринок в Косів чи навіть Коломию та продавали. Саме тут досі збереглася традиційна писанка, і її тут не забули писати. Бо різноманітні наклейки чи мальованки – все це скоріш штучне, декоративне, а мешканці таких населених пунктів як Косів чи Космач пишуть на живих яйцях.

- А писанки мають бути живими чи порожніми?

- Мова йде про власне шкаралупу; одні видували вміст, а інші – ні. Але писанку треба святити виповнену. Попри все для тривалого зберігання писанку слід реставрувати.

- Писанки бувають тільки гуцульські і покутянські?

- Ні, є ще і бойківські, і лемківські писанки… Всі вони між собою відрізняються. По-своєму особливі лемківські писанки, які несуть у собі енергію весни, містять світлі і яскраві кольори. У бойків писанки темніші, навіть вишивка у бойків зроблена темнішими нитками, ніж у лемків.

Про писанку існує дуже багато легенд. Так, писанку закопували в землю, щоб був гарний врожай; клали, як стрітенську свічку на вікно під час грози. Ми звикли, що писанка – це Великодній атрибут, але ще здавна, бажаючи привітати своїх близьких чи друзів, дарували писанку. Писали тоді на пташиних яйцях (лелечих, курячих), адже птах літає високо і приносить позитив. Люди вірили у це і вважали, що якщо якісь побажання на цьому яйці напишуть, то вони обов’язково збудуться. Особливо, коли вони дарують цю писанку, бо дарувати писанку означало зичити людині добра і щастя. Такий звичай особливо шанувався. Винятком були голубині яйця, адже голуба вважають символом Ісуса Христа. Як Великодній атрибут згодом почали писати писанки і до Великодня. Люди чомусь сьогодні помиляються, вважаючи, що будь-як прикрасивши яйце воно стає писанкою. Але ніяке дерево і ніщо інше не може замінити цінність справжньої писанки. Це має бути шкаралупа, взята від природи, тобто природнім шляхом.

Своєрідне тлумачення символів. Так, коники означають на писанці символ достатку і зміцнення сім’ї, рибки – символ продовження роду (Ісус Христос нагодував двома паляницями і рибинами багатьох людей). Кажуть, що писанку навіть дарували жінкам, які не могли зачати дітей. Це означало побажання молодій жінці продовжити рід. Квіточка означала засіяне поле; крапанки – зернова культура. Велику силу має писанка з символом безконечності, яке означає замкнуте коло – тобто не дозволить зло впустити в дім. Якщо дівчина на Великдень дарувала писанку хлопцеві, то він приносив її додому. Мама хлопця вішала цю писанку в домі як оберіг. У час сватання такі писанки були мовчазним знаком уваги до хлопця та поваги його родини. Якщо таких писанок було багато в домі, то це означало, що хлопець має гарний авторитет у дівчат.

На той час люди дуже вірили у силу писанок.

- Це щось на кшталт вітальної листівки, яку тепер дарують з різноманітними побажаннями?

- Так.

- А все-таки, якою була перша писанка, яку знайшли археологи?

- Глиняна. Сьогодні ця писанка зберігається в музеї у Києві.

Традиційна писанка повинна бути виконана на справжньому яйці воском. Все інше – це декорації, муляжі. Писанку пишуть від душі і для душі. Коли пишу – отримую величезне задоволення, заряджаюся великою енергією. Якщо ж доводиться розставатися з писанкою, то складається враження, що віддаю частинку душі. Перед роботою завжди звертаюся з молитвою до Бога. Під час роботи не можна ні з ким сваритися чи думати про погане, бо навіть фарба відлущиться з писанки. Тому ціну такої писанки визначити дуже важко. На жаль, багато людей не розуміють, скільки праці і енергій вкладено у писанку, сприймають її як звичайне яйце. Насправді це далеко не так.

Писанки поділяються на мальованки, крапанки, дряпанки, крашанки і найскладніше – це традиційні писанки, які мають закодовані елементи. Пишуть писанки спеціальним писачком з лієчкою.

Крім цього, я володію складним методом реставрації писанок. В коломийському музеї Марія Боледзюк винайшла метод реставрації писанок, що продовжує їх життя на століття, що є дуже важливо для музеїв.

- Кажуть, для створення писанки застосовують кислоту. Якою кислотою користуєтеся при цьому Ви? Адже це – небезпечно.

- Користуюся звичайним оцтом. Колись в якості кислоти люди використовували сік квашеної капусти.

- А фарби?

- Колись використовувалися природні фарби: з листя горіха, кори яблуні і ін. Я в своїй роботі використовую штучні фарби.

- Скільки часу потрібно, щоб дитина досягла такого рівня майстерності, як ви?

- Враховуючи те, що писанкарством я займаюся вже 20 років, але досі пишу і вивчаю це мистецтво, то треба багато часу.

- А де експонувалися Ваші писанки?

- Відбулися експозиції моїх колекцій у Дрогобичі, Коломиї, Трускавці, Києві, Криму та за кордоном: у Німеччині, Польщі і навіть у деяких містах Індії та Африки. В Коломиї є єдиний у світі музей "Писанка", тому скоро на Провідну неділю там відбудеться фестиваль писанки, у якому візьмуть участь писанкарі з Литви і Польщі.

Ще багато цікавого розповіла автору цих слів Галина Степанівна Сиротюк-Пятничук. Крім писанкарства, вона захоплюється і вишивкою, у вільний час грає на баяні. Однак, звичайно, найосновнішим заняттям для неї є писанкарство. У книгах, як і в мережі Інтернет можна довідатися багато чого нового; побачити методи прикрашання курячого яйця різними засобами (стрічками, нитками, бісером, кольоровою глиною тощо) і навіть різьблення яєчної шкаралупи! Але це все – ніщо на тлі традиційної української писанки.

На даний час у Галини є свої вихованці з мистецтва писанкарства у Коломиї та Дрогобичі; вона періодично проводить майстер-класи для вчителів. Доля майстрині складається так, що незабаром вона переїде у Львів на постійне місце проживання. Там має намір заснувати свою художню школу. Вона намагається встигнути все в житті, і це їй вдається. Наприкінці розмови мисткиня наголосила на головному: "Писанка мене веде по житті… Основне – це традиційні писанки, розписані воском, де збережена символіка і кольорова гама, чого і треба дотримуватися і передавати з покоління в покоління. Тоді завжди добро пануватиме над нами".

Переглядів: 6380

Коментарі (9)
 
Вау! Нема слів. Божа краса!
Рейтинг: 8+ 0-
 
Кіфірчик, 10:10 14 квітня 2012 р.
 
біле яйце це просто капец)воно шикране)
Рейтинг: 6+ 0-
 
рьпвьпвобч, 13:47 14 квітня 2012 р.
 
продаєте?
Рейтинг: 0+ 0-
 
тивпяпвяь, 13:48 14 квітня 2012 р.
 
М О Л О Д Е Ц Ь ! шкода що так мало коментарів. Дякую за вашу роботу.Це мистецтво.
Рейтинг: 8+ 0-
 
дрогобичанка, 14:29 14 квітня 2012 р.
 
Юра ти молодець. Найдеш щось прекрасне, в цьому світі болота. Так тримати!
Рейтинг: 5+ 0-
 
Федис М.Б, 15:21 14 квітня 2012 р.
 
Яка душа майстрині - такі і її писанки. Писанки Галини Сиротюк - це чудо!
Рейтинг: 5+ 0-
 
в.л., 21:12 14 квітня 2012 р.
 
Пані Галино, залишіть свої писанки в дарунок Дрогобичу. Це буде пам"ять про Вас, де б Ви не жили і де б не творили.
Рейтинг: 2+ -1-
 
Читач, 22:18 14 квітня 2012 р.
 
Дрогобич не вартує таких подарунків!
Рейтинг: 1+ -3-
 
до читача, 10:31 16 квітня 2012 р.
 
Я знаю пані Галину особисто, тому можу відверто сказати, що у неї світла і щира душа. Вона завжди усміхнена і привітна. А ще вона дуже талановита. Успіхів Вам пані Галино!
Рейтинг: 2+ 0-
 
Марія, 14:43 18 квітня 2012 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2018 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3794 дні)