Пам’яті жертв НКВС, закатованих у тюрмі на Стрийській, присвячується… |
Роздуми | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Написав(ла) Юрій Федчак | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
21.06.2013 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Не одні хани у полон мене брали, Били-вбивали, на чужину гнали, А я не скорилася, із сльози відродилася, Українкою ж я народилася!.. А. Демиденко, "Україночка" (натисніть на фото для перегляду, всього 43 фото і 2 відео) Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6, фото 7, фото 8, фото 9, фото 10, фото 11, фото 12, фото 13, фото 14, фото 15, фото 16, фото 17, фото 18, фото 19, фото 20, фото 21, фото 22, фото 23, фото 24, фото 25, фото 26, фото 27, фото 28, фото 29, фото 30, фото 31, фото 32, фото 33, фото 34, фото 35, фото 36, фото 37, фото 38, фото 39, фото 40, фото 41, фото 42, фото 43. Вдивляєшся у викарбувані на чорному тлі мармурових стел прізвища молодих людей і кров холоне у жилах: 12, 16, 30 літ…, Іван Чмола, Йоган Шмідт, Квасьнєвський Мечислав… і від жаху ціпенію. Їх кров’ю просякнутий цей клапоть землі та мури страшної катівні. Їх "кров волає справедливості" – німим криком звертається до перехожих напис на таблиці фасаду колишньої катівні НКВС, що на вулиці Стрийській, 3 у Дрогобичі. Лиш серце звіра не завмре, коли дізнається про масові вбивства, що коїлися у цих казематах. Прислухаєшся до гнітючої тиші серед мурів, і мимохіть здається, що раптом почувся дитячий вереск, жіночий крик, стоголосий стогін. І ось сухий постріл револьвера у руках осатанілого цербера окупаційної влади викреслив ще одне юне життя. Сліз вже нема – вони змішалися з кров’ю, стікаючи довгими струмками з понівечених тіл, зрошуючи галицьку землю… За любов до України, рідного краю, української мови чи пісні їх переслідували, холоднокровно страчували, знущалися, катували. Сьогодні тут завершуються підготовчі роботи до створення меморіального музею "Тюрма на Стрийській", присвяченого пам’яті тисячам безвинно убитих синів і дочок Франкової землі. 25 червня тут знову зберуться живі, щоб віддати шану пам’яті замордованих наших земляків. На мартирологу жертв сталінських політичних репресій 1939-1941 років висічені імена страчених каральними органами НКВС-КДБ у Дрогобицькій тюрмі. І це – лише частина тих, чиї останки вдалося ідентифікувати. Географія мартирологу – дуже широка (сусідні області, райони, міста, села), вік замордованих – від 6 до 80 років, були виявлені навіть останки немовлят. Дрогобичани пам’ятають, як на початку 90-х років тут проводилися розкопки і перепоховання вбитих земляків, серед яких були українці, поляки, німці та євреї. 14 липня 1991 року на центральному майдані Дрогобича відбувся багатотисячний мітинг-реквієм. Люди побачили десятки портретів закатованих, безліч траурних хоругв і майже півтисячі домовин. 486 трун з останками були поховані за християнським звичаєм на Полі Скорботи. Того дня люди прощалися з жертвами злочинних дій комуно-більшовицького режиму, багато імен з їх числа так і залишилися досі невідомими. Чому Дрогобич зазнав таких лихоліть? Хто вони – злочинці, що вбивали наших земляків, і за що українці віддали свої життя? Кати знущалися з людьми з особливою жорстокістю, і коли, наприклад, жінка не могла далі витримати тортури і вже благала ката чимскоріше вбити її, то він відповідав, що прагне іншого: щоб вона якомога довше корчилася від нестерпних мук. Та звернімося до історичних розвідок. У моїх руках – книга дрогобицького краєзнавця Романа Пастуха: "Дрогобич у прізвищах, датах, подіях і фактах" (видання друге, 2002 рік). Читаємо наступне: "24 вересня 1939 року згідно до таємного пакту Молотова-Ріббентропа до Дрогобича вступила Червона Армія". Цей день, як далі додає автор, став початком комуно-московського періоду окупації західноукраїнських земель. Однак на той час вся Московія, яка окупувала території інших країн під "дружнє" крило зони СРСР, потерпала від репресивної машини сталінського режиму. Звірства, які коїлися в сусідній державі, продовжувалися і на території окупованих нею держав. "Сталінські репресії, як зазначено на сторінці Вікіпедії, – це масові політичні репресії, що здійснювалися в СРСР в період сталінізму (кінець 1920-х - початок 1950-х років). Кількість безпосередніх жертв репресій (осіб, засуджених за політичні злочини до страти або позбавлення волі, виселення, заслання тощо) обчислюється мільйонами. Період найбільш масових страт, названий "Великим терором", припав на 1937-1938 роки". Словом, разом з окупацією розпочався у місті терор. Радянські танки і БТРи в’їжджали вулицею Стрийською. До цього часу над місцевим населенням старанно попрацювали заслані зі Східної України вишколені пропагандисти та ідеологи. Тож жодного спротиву від дрогобичан московські "друзі" не відчули. Відтак першим провісником біди стало вимушене у Дрогобичі припинення діяльності усіх осередків політичних партій, громадських та культурно-мистецьких організацій, натомість наприкінці вересня 1939 року було створене більшовицьке Тимчасове Управління. Осінь 1939-го, як вказано у книзі, сповнена і багатьма іншими подіями: прибуттям у Дрогобич на постійне проживання сімей представників окупаційної комуно-російської влади, а значить, і помосковщенням міста. Очевидці цих часів розповідають, що депортовані до Сибіру дрогобичани вимушено залишили все своє майно на поталу нових окупантів. У них не було іншого виходу, інакше – розстріл без суду. Непрохані відтак "гості" селилися у готові людські маєтки і набували право цілковитого володіння майном як своїм власним. У квітні 1940 року з міста було вислано в Сибір близько п’яти тисяч дрогобичан польської та єврейської національностей. Отже, у 1939-1941 роках нова (радянська) влада розпочала масові арешти і депортації населення. Багатьох дрогобичан чекали ув'язнення, висилка в концтабори ГУЛАГу та навіть смертні вироки. Спротив таким діям чинили як поляки, зорганізовані в Союз збройної боротьби, так і українці під керівництвом ОУН. 22 червня 1941 року місто було піддане бомбардуванню німецькою авіацією. Під удар потрапили залізнична станція з вокзалом та нафтопереробні підприємства міста, а також військові казарми. Починаючи з цього дня і аж до 29 червня енкаведисти поспішно арештовували представників дрогобицької інтелігенції, гімназистів та студентів. Розпочалось масове вбивство ув'язнених у тюрмах Дрогобича, де було замордовано кількасот осіб, серед яких були ієромонахи Яким Сеньківський, Северіян Бараник і Віталій Байрак… Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали накази № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова та начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р. У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКДБ). Було замовлено 778 вагонів для депортації ув’язнених. Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб. Однак блискавичний наступ німецьких військ, нестача транспорту та безлад поставили радянські каральні органи перед неможливістю реалізації плану. Оскільки не було можливості всіх вивезти, то "особливо небезпечних" страчували на місцях. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформляли. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами - тобто особами, котрих належить розстріляти. За попередніми даними, було вбито 22 000 в’язнів, але фактично страчено 24 000 ув’язнених у тюрмах Західної України. В інформаційному бюлетені № 1 за червень 2012 року розміщена важлива інформація, автором якої є старший науковий працівник музейного комплексу "Дрогобиччина" Марія Головкевич. У статті йдеться про наступне: "Будинок на вулиці Стрийській, 3 у Дрогобичі, в якому нині знаходиться фізико-математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, впродовж десятиліть був для дрогобичан символом репресій чотирьох окупаційних режимів. На початку ХХ ст. цю велику двоповерхову кам’яницю австро-угорська влада спорудила спеціально для повітового суду. Тут містилася і судова канцелярія, і в’язниця тимчасового утримання арештантів. За час польської окупації у цій же будівлі також діяв міський суд. Це приміщення використовували як суд і під час німецької окупації 1941-1944 років. Поліція та гестапо функціонували в інших будівлях міста. Та найкривавіший слід свого перебування в горезвісному будинку залишив "найгуманніший радянський суд". З кінця вересня 1939 і до кінця червня 1941 року тут знаходилося Дрогобицьке обласне управління НКВС разом зі слідчою тюрмою, в якій приводились у дію смертні вироки. Саме там, на території колишньої катівні, з 24 серпня до 30 вересня 1990 року учасники історико-просвітницької організації "Меморіал", члени Народного руху України, десятки небайдужих добровольців під керівництвом депутата Львівської обласної ради Мирона Бучацького, голови Товариства репресованих міста Трускавця Ярослава Гладкого, судово-медичного експерта Дрогобицького районного відділення БСМЕ Володимира Ільницького викопали 486 кісткових останків людей. Приводом для проведення розкопок стали свідчення дивом уцілілих жертв дрогобицької катівні, розповіді репресованих і очевидців трагедії 1939-1941 років. За фактом масового знищення людей прокуратурою Львівської області 11 вересня 1990 року було порушено кримінальне провадження, а урядова комісія Ради Міністрів УРСР дійшла висновку, що "…загиблі громадяни, останки яких виявлені у результаті розкопок на території учбового корпусу педінституту на Стрийській, 3 в м. Дрогобичі, є жертвами репресій переважно 1939-1941 років, що їх чинили НКВС-НКДБ у період сталінщини". …14 липня 1991 року на майдані Ринок у Дрогобичі проходив багатотисячний мітинг-реквієм, якого досі не бачило місто: десятки портретів закатованих, безліч траурних хоругв і майже півтисячі домовин. Жертви сталінського терору були похоронені (саме похоронені, а не перехоронені, адже тіла замордованих, пересипані вапном, скидали у величезні ями без жодного поховального обряду!) за християнським звичаєм на Полі Скорботи, на облаштування якого Рада Міністрів УРСР зі страху перед ультиматумом "Меморіалу" та міського керівництва все ж таки виділила дещицю. Першу і останню. До п’ятнадцятої річниці поховання жертв НКВС-КДБ і в данину пам’яті невинно замордованим в історичному відділі музею "Дрогобиччина" було створено фотодокументальну виставку "Тюрма на вул. Стрийській, 3. Дрогобицький Мартиролог". Про трагічні події 1939-1941 років свідчать витяги з висновків урядової комісії, створеної постановою Ради Міністрів УРСР № 308 від 16 жовтня 1990 року: "7 вересня 1990 року членами організації "Меморіал" з участю судово-медичного експерта В.М. Ільницького було розкопано в траншеї 17 черепів без інших кісток скелетів. На чотирьох досліджуваних черепах виявлено вдавлені осколкові переломи від дії масивних тупих твердих предметів. На головках двох однойменних лівої і правої стегнових кісток виявлено ушкодження, що утворились від дії знаряддя з рублячи ми властивостями… В процесі розкопок знайдено кісткові останки 486-ти осіб, з яких, як випливає з висновків судово-медичних експертиз, 360 належать чоловікам, 11 – жінкам, в 16 випадках стать не встановлено. Вік у більшості визначається від 20 до 40 років; кількість таких скелетів становить в межах від 4 до 10. Крім того, особам підліткового та юнацького віку належали 89 кісток. При дослідженні кісток знайдено значну кількість ушкоджень різноманітної локалізації, заподіяних вогнепальною зброєю, тупими а також гострими рубаючими предметами. У 43 черепах виявлено деформовані кулі 5, 6 мм калібру. Судово-балістична експертиза 31 з них віднесла до патронів, які були боєприпасами до спортивних гвинтівок, пістолетів та револьверів… Виходячи з висновків повторної судово-медичної експертизи про приналежність від 4 до 10 кісткових останків особам дитячого віку, слідство приходить до висновку про незаконність їх розстрілу… Службові особи Дрогобицького УНКВД допускали незаконні арешти людей, тим самим зловживали владою… Слідство вбачає в цьому ознаки злочинів, передбачених статтями 97, 103 КК УРСР в редакції 1927 р. (ст. 165 і 173 КК УРСР)". В архівах НКВД-КГБ, нині розсекречених Службою Безпеки України, є фактаж, від якого терпне мозок: - з початку радянської окупації на території Західної України та Буковини було створено 26 тюрем НКВС та десятки тюрем, підпорядкованих іншим каральним відомствам; - тюрми були переповнені політичними в’язнями – "ворогами радянської влади"; - починаючи з 22 червня, згідно з інструкцією про "надзвичайний стан", тобто німецько-радянську війну, слід було негайно розстріляти усіх "політичних"; - 26 червня згідно з розпорядженням наркома внутрішніх справ Л. Берії на волю відпущено кримінальних злочинців, а всіх інших в’язнів – "евакуйовано по першій категорії" - розстріляно. Відтак у перші дні війни у Західній Україні було замордовано (за даними архівних документів та різних дослідників) близько 22 000 осіб. У Дрогобичі розстріли тривали з 22 до 29 червня. У цей період було закатовано та розстріляно близько 1200 осіб". Чорними були й сторінки історії Дрогобича у воєнні часи. За період гітлерівської окупації Дрогобича загарбниками було знищено багато тисяч невинних людей, патріотів. На протидію новим окупантам в Дрогобичі, як і у всій Західній Україні створювалися осередки ОУН. Так, з липня до вересня 1941 року у обласному на той час центрі Дрогобичі відкрито працював обласний Провід ОУН, але нацистське командування не захотіло терпіти це національно-патріотичне утворення, тож 15 вересня ц.р. став початком масових арештів і розстрілів членів ОУН. У цей день силами гестапо та фельджандармерії заарештовано близько 50 членів ОУН, серед яких майже весь обласний провід, і відправлено в концтабір Монтелюпіх поблизу Кракова. 2 лютого 1943 року німці розстріляли першу групу членів ОУН на вул. Ковальській. Безпощадним виявилося німецьке гестапо і до воїнів УПА. 2 листопада 1943 року на вулиці Ковальській було розстріляно 10 воїнів УПА. Розстріли (по 10 і 20 чоловік) мали своє продовження 19 лютого, 18 березня, 2 і 6 червня 1944 року. 6 серпня 1944 року став початком повторної комуно-московської окупації Дрогобича, тобто на місце одних мародерів і вбивць прийшли інші. Період з 1947 до 1949 року відзначився наймасовішими депортаціями дрогобичан у Сибір, Казахстан та на Далекий Схід. 29 червня 1949 року було закрито костел Святого Варфоломія (згодом велика бібліотека і багато інших цінностей храму були вивезені, розкрадені і знищені за вказівкою радянської влади). У середині грудня 1950 року у Дрогобичі відбувся закритий суд військового трибуналу ПрикВО над членами підпільної молодіжної організації ОУН "Месники". Вироком трибуналу трьох членів організації було присуджено до розстрілу, а одинадцятьох – на 25 років концтаборів. Проте через два роки після смерті диктатора Йосипа Сталіна – у 1955 році, тобто у часи так званої "хрущовської відлиги" в Дрогобич почали повертатися з концтаборів ГУЛАГу незаконно репресовані тисячі дрогобичан. Вони, щоправда, були занесені у своєрідний "чорний список" КДБ, тож були обмежені у багатьох громадських правах, а так само їх родичі, нащадки не мали можливості вступити у деякі вузи чи здійснити кар’єру на робочому місті. Приховані переслідування проти них тривали аж до розвалу тоталітарного режиму СРСР та проголошення незалежності України. Нагадую, це – лише опубліковані у книзі Романа Пастуха факти, однак багато інших злочинів проти українства, як і імена самих церберів НКВС, що коїли свої злодіяння у стінах тюрми на вулиці Стрийській, досі зберігаються під завісою таємничості. 28 червня 2009 року Марія Головкевич побувала у Львові на відкритті першого в Україні державного Меморіального музею жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", що на вул. С. Бандери, 1. Як описує побачене пані Марія, "під музей міська влада виділила частину правого крила катівні НКВС, де експозиційними залами стали колишні каземати-карцери, камери-одиночки та слідчі ізолятори. Скрізь стояв дивний нудотний запах. Колишня в’язень цієї катівні, зв’язкова Романа Шухевича Дарія Гусак пояснила, що так пахне страх і людська кров…" "До честі голови Дрогобицької міської ради першого демократичного скликання Мирослава Глубіша, його заступника Віри Байси, керівників розкопок – Мирона Бучацького, Ярослава Гладкого, Володимира Ільницького, десятків дрогобичан-ентузіастів у 1990-1991 роках зроблено надзвичайно багато", - зазначає Марія Головкевич. І це – справді так, адже вдалося гідно провести в останню путь невинно убієнних. "А далі, - продовжує науковий працівник музею, – справа нашої совісті, бо ж відомі місця масових захоронень жертв сталінізму на території Дрогобицької в’язниці (вул. Трускавецька), поховання на вул. Ів. Франка, на цвинтарі на вул. П. Орлика, у протитанкових ровах біля Старого Села та ін. Настав найвищий час віддати данину пам’яті невинно убієнним тисячам українців, у тому числі 486 замордованим дрогобичанам та сотням тих, хто взиває до нашої совісті про молитву та християнське поховання. Свідомо відкидаючи будь-яку партійну приналежність, члени Ініціативної групи та Оргкомітету зі створення Меморіалу "Тюрма на Стрийській" наголошують: меморіал – виключно народна акція, данина національної пам’яті сотням, тисячам, мільйонам безвинно замордованим сталінською комуно-більшовицькою системою…". У розмові з автором цих рядків Марія Головкевич додала, що згідно досліджень різних науковців від 1000 до 1200 в’язнів було страчено у Дрогобицькій тюрмі на вулиці Стрийській. На час 21 червня 1941 року в дрогобицькій катівні був 81 в’язень. З початком радянсько-німецької війни їх швиденько знищили. Тіла страчених у Дрогобицькій катівні кидали у спільну яму, засипали негашеним вапном, заливали водою і потім присипали землею. У цьому ж бюлетені заввідділом історії та природи музею "Дрогобиччина" Володимир Пограничний наводить деталі про спорудження меморіалу: "Навесні 2011 року група дрогобичан, а саме: Мирослав Маринович, Олесь Пограничний, Микола Походжай, Володимир Кулина, Володимир Пограничний і Марія Головкевич ініціювали акцію вшанування пам’яті загиблих земляків у колишній внутрішній тюрмі управління МДБ СРСР Дрогобицької області, що знаходилася у Дрогобичі на вул. Стрийській, 3 (тепер - внутрішнє подвір’я Інституту фізики і математики при Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка). Акція відбулася 22 червня 2011 року, в день 70-річчя від початку активної фази Другої світової війни на українських землях та чергової хвилі масових репресій, вчинених комуністичним режимом проти мирного населення Західної України. За оцінками експертів, у Дрогобицькій тюрмі у червні 1941 року, перед приходом німецьких військ, радянська влада перед відступом злочинно стратила понад 1000 цивільних людей – українських політичних діячів, представників духовенства, інтелігенції, патріотів. У числі загиблих – жінки та діти. Однією зі складових акції став задум створення меморіалу на задвірках колишньої МДБ СРСР у Дрогобичі. Від самого початку стало зрозуміло, що концепція меморіалу повинна мати комплексне архітектурно-мистецьке вирішення. Тому до втілення цього задуму були запрошені архітектори нашого міста. Максим Чирка розробив проект Меморіалу, який був винесений на ознайомлення громадськості міста і краю. У ході розпочатої роботи виникла необхідність співпраці з керівництвом Дрогобицького ДДПУ ім. І. Франка та міською владою. Відтак ініціативна група під проводом о. Тараса Гарасимчука і о. Івана Паньківа звернулася до міського голови Олексія Радзієвського, який підтримав ініціативу". На зустріч цій ініціативі пішло й керівництво педагогічного університету. Архітектурно-мистецьку концепцію меморіалу описав архітектор Максим Чирка: "В архітектурно-планувальну ідею меморіалу закладено стилізоване приміщення катівні. Головний вхід на територію передбачено через портал (ворота) у вигляді тюремних ґрат, виконаних із комбінації хрестів, що символізує трагічні події минулого на місці, куди потрапляє відвідувач… Потрапивши на територію меморіалу, відвідувач наче опиняється у камерах (за проектом, їх є шість), що мають вікна з ґратами, крізь які іноді проблискував промінь надії. Монтаж меморіальних гранітних плит зі списком-мартирологом загиблих від репресій передбачено на стіні зліва від входу. Між плитами встановлено стовпи з ліхтарями та колючим дротом, що створюють атмосферу внутрішнього подвір’я в’язниці. Проектом передбачено не огороджувати територію, що так само має символічний зміст: відсутність огорожі обабіч порталу унаочнює той факт, що за тюремними ґратами людину можна ув’язнити тілом, але при тому вона може залишатися духовно вільною – для духа не існує стін та огорож". З часу відкриття меморіалу минув рік. Працівники дрогобицького музею стали ініціаторами створення музею "Тюрма на Стрийській" у приміщеннях, де головорізи НКВС катували наших земляків. За інформацією науковців, в експозиції музею буде представлено фото, документальні свідчення очевидців, особисті речі людей, знайдені під час розкопок на території колишньої катівні; будуть збережені грати на вікнах, металеві двері та навіть представлено до уваги відвідувачів казан, у якому готували їжу в’язням. Як повідомив секретар Дрогобицької міської ради Тарас Метик, в одній з кімнат, виділених під музей, є сумнозвісна криниця глибиною 32 метри, у яку злочинці НКВС вкидали страчених в’язнів. Цей факт допоможе відвідувачам більш реально усвідомити увесь трагізм масових злочинів сталінського режиму. Відкриття музею відбудеться о 12.00 год. 25 червня, а чин освячення музею проведе Глава Української греко-католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук. Участь у поминальній панахиді візьмуть єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз, духовенство Дрогобиччини. На пропозицію допомогти коштами у фінансуванні робіт відгукнулися всі небайдужі до трагедії минувшини краяни, які перерахували гроші на оголошений у Зверненні рахунок. Страшні муки катувань у тюрмі на Стрийській пізнав і батько Тараса Метика – Михайло. Але він вижив, адже надалі був висланий на багато років заслання до Сибіру. Через багато років повернувся, але на нього знову чекали лихоліття переслідувань... Отже, був свідком звірств, які проводили злочинці НКВД у дрогобицькій катівні. Ще живі інші очевидці цих жахливих звірств у Дрогобицькій катівні НКВС, але їх кількість щороку зменшується… Ось про що розповів автору цих рядків секретар Дрогобицької міської ради Тарас Метик: "На мою думку, у колодязь було скинуто близько 2 000 замордованих жителів Дрогобиччини. Серед них – українці, поляки, євреї і німці. У селі Нове Село, або Найдорфі, як тоді його називали німці, а також в Уличному проживали німці. Тому у тих списках, які уклали науковці дрогобицького музею, є не тільки українці, але й особи різних національностей, які проживали на території Галичини. Одних просто розстрілювали у камерах, і оскільки вже не було можливості вивезти мертві тіла, їх прямо вкидали у колодязну глибину, засипаючи зверху вапном. Оскільки там була вода, то кати знали, що з часом вода з вапном зробить свою справу. І навіть після окупації Галичини гітлерівською Німеччиною там не було так багато замордовано людей, як руками злочинців НКВС. На відміну від останніх, німці це робили публічно, в основному на вулиці Ковальській – осіб, причетних до ОУН-УПА. Частину розстріляних вони вивозили на територію тюрми на вулиці Трускавецькій. Євреїв німці вивозили у гетто – там, де зараз знаходиться пам’ятник Степану Бандері, а розстрілювали в основному у Броницькому лісі. Коли тепер проводилися розкопки в колодязі, нічого не було знайдено. На потрібну глибину неможливо було докопатися, оскільки колодязь почав осипатися (руйнуватися). Тому колодязь залишено з можливістю у майбутньому продовжити розкопки. Тішить те, що вперше за роки незалежності України у приміщення, де стільки загинуло людей, увійде духівництво і щирою молитвою доторкнеться до гнітючої атмосфери, яка тут панує. Мета, яка при цьому переслідується – це зберегти автентичність камер. Там навіть буде стояти казан, в якому варили їжу в’язням. Яку їжу їм варили? З убитих в’язнів, тому що під час харчування вони у тому супі знаходили людські пальці. Хочеться, щоб люди зрозуміли, що ми робимо все це не для себе, а як застереження про те, щоб цього більше не повторилося. Тюрма на вулиці Стрийській у Дрогобичі була потужною в’язницею, де починалося слідство, суд і там же відбувалися розстріли. Страчених у післявоєнні роки вже у колодязь не кидали. Про події тих часів свідчив мій батько, який перебував там в ув’язненні з 1948 року. Вже точно не пригадую, але у 15-й чи 17-й камері, де він перебував, людей було так багато, що не могли знайти собі місця. Якщо лягали на підлогу спати, то всі одним порухом руки чи ноги переверталися. Найбільшою трагедією було тоді, коли викликали на допит вночі. Тоді допити проводилися з особливо звірячими катуваннями і мордуванням, тож витримати це було дуже важко. Як розповідав батько, це були неймовірні тортури. Арештовували людей тоді за будь-що: донос, ідею, приналежність до ОУН-УПА. Наприклад, варто було донести на когось, що заспівав Гімн України чи пісню "Червона калина", то через деякий час приїжджав "чорний воронок" (автомобіль) і арештовував людину, яка вже додому ніколи не повернулася. У дрогобицькому музеї зберігаються свідчення колишніх в’язнів, які пройшли ці нелюдські тортури та зуміли втекти зі стін катівні, а також записи про часи проведених на території колишніх розкопок. З кожним роком ми віддаляємося від цих подій, але хочеться зберегти історію такою, яка вона є. Тож висловлюю подяку ректорату університету за сприяння і допомогу, а також колишньому кандидату в депутати Верховної Ради України Віктору Концу, які спричинилися до того, щоб отримати в оренду музею дві кімнати колишньої катівні. Віктор Конц звернувся до Міністерства освіти і науки України, яке погодило цю оренду. Вдячний також багатьом людям, які зі щирим і душевним неспокоєм відгукнулися, спричинилися своєю пожертвою для заснування музею в колишній катівні. Їх – багато. Так, близько 6000 грн. зібрали працівники ратуші; дошкільні навчальні заклади – 1197 грн., Дрогобицька СШ № 2 – 500 грн., ЗОШ № 1 – 315 грн., Дрогобицький міський територіальний центр (надання соціальних послуг) – 500 грн., оргкомітет щодо облаштування другої черги меморіального комплексу-музею "Тюрма на Стрийській" - 500 грн., а також церковні громади та інші. Пожертви на втілення проекту були перераховані на рахунок Укрсоцбанку. Крім цього, у всі обласні адміністрації України були розіслані запрошення, в яких була розміщена пропозиція українським ковалям приєднатися до спільної роботи над втіленням проекту "Дерево пам’яті". Кована композиція у формі дерева з гілочками калини буде встановлена біля музею-меморіалу, і на її металевих гілочках розмістять підсвічники для свічок та лампадок". Червона калина для українців є знаковим деревом. "Ой, у лузі червона калина…" співається у Гімні українських січових стрільців. Звучала вона і в підрозділах УПА. Авторами ескізу кованого дерева є митці дрогобицької художньої школи. "Дерево пам’яті" буде встановлено на подвір’ї колишньої катівні у День Голодомору в Україні. Скільки окупацій, репресій, голодоморів, заслань у табори Сибіру чи Казахстану, ідеологічних обробок та кампаній морально-політичного тиску зазнав український народ! Все вистраждав, вистояв, не зламався. Ми, спадкоємці великої нації, не маємо права нехтувати пам’яттю про те, як знущалися над нашими батьками і дідами, зобов’язані з цих жорстоких уроків історії зробити відповідні висновки, щоб не допустити повторення подібних репресій над українцями у майбутньому. Ми зобов’язані пам’ятати про невинно загиблих синів і дочок України, що не зрадили і полягли у тюрмах за часи правління гітлерівської та московської імперій, передавати ці знання своїм нащадкам, щоб пам’ятали, пильнували і твердо стояли на варті Соборної і Незалежної України. Переглядів: 19274
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6078 днів)