 Немов на сповідальну прощу
Народ здвигається на площу,
Явивши благодаті суть.
За власну і чужу провину,
За рідну матір-Україну –
Кроваву, струджену вдовину
Ласкаво лепту подають…
Доволі нам від орд страждати!
Благословенна Божа Мати,
Всемилостиво глянь з висот.
Пошли нам Лицаря святого
Від Праведного Сина Твого,
Щоб застеріг нас від лихого
І вірою скріпив народ!..
Хай буде Лицар дерев'яний,
Та дух у нього полум'яний,
Животворящий дух небес!
Хай він палає, хай іскриться
Від Бойківщини до столиці –
Непереможний блиском криці
Сповняє Божий інтерес!
Хай в просторі живого часу
На віковічнім перехресті
З Дрогобича до спраглого Донбасу
Востане вірний Лицар честі,
Як символ наших перемог.
Єдиний, нероздільний Бог,
Життя і долі в нас єдині –
В пресвітлій рідній Україні
Єдиний дух, і плоть, і кров,
І Божа, лагідна, незрима,
Та неустанна, незборима
Всеосягаюча Любов!..
Богдан Британ
Коли народ забуває своє минуле, це біда, однак страшнішим є те, коли йому перешкоджають його згадати. Кілька років тому, за розмовою при каві, мій знайомий стриянин кинув фразу: "Публіка в Дрогобичі гнила". Це мене, звісно ж, обурило і ми з ним поконфліктували. Тоді не міг подумати, що сьогодні згадаю його слова. Виявляється, він, бодай частково, був правий! Яскравий цьому доказ сьогоднішня істерія навколо майбутнього дрогобицького Лицаря. У нашому місті, на жаль, є багато невігласів, крикунів, які нічого корисного не роблять та й просто проросійськи налаштованих елементів (москвофільство, яке поширювалося на Галичині ще з ХІХ ст., не минуло без сліду). Відчувається й дух радянської влади у багатьох головах нинішніх "патріотів". Про те, чому це має місце саме в Дрогобичі, а, скажімо, не в Стрию, Самборі, Львові та інших галицьких містах (принаймні у таких масштабах), окрема розмова.
Та повернімося до дрогобицького Лицаря. Усвідомлюю, що нижчевикладена інформація аж ніяк не вплине на противників відновлення цього величавого монумента. Вони, так би мовити, запрограмовані чинити опір та й історії рідного краю не знають і знати не хочуть, тож немає сенсу їм щось доводити. Стаття, насамперед, несе інформацію для свідомих дрогобичан, які люблять своє місто і поважають його минуле.
Тож звернімося до історії, адже вона, як відомо, найкращий учитель.
1. Дрогобицький Лицар був урочисто відкритий 14 травня 1916 р. на пл. Ринок з нагоди першої річниці звільнення міста і повіту від російських окупантів під час Першої світової війни (1914–1918). Сота річниця цієї події, яка мала місце 14 травня поточного року, пройшла непоміченою. Це, очевидно, говорить про деградацію нашої спільноти, тим паче, якщо взяти до уваги сьогоднішні події в Україні.
2. З семи членів комісії, яка тоді займалася питаннями щодо спорудження монумента двоє були українцями, двоє – поляками, двоє – австрійцями і один – євреєм (згідно документу з колекції автора). Отже, біда (загроза російського ярма) згуртувала представників різних національностей і нам цьому бажано повчитися у наших предків.
3. Дрогобицький Лицар став символом не тільки свободи, але й доброчинності, оскільки зібрав понад півмільйона австрійських корон (сьогоднішній еквівалент близько десяти мільйонів гривень), які були спрямовані на допомогу вдовам і сиротам по полеглих у тій війні, серед яких, безперечно, було багато українців. Охочі дати свою лепту забивали в нього символічні пам'ятні гвіздки, які, до речі, дійшли до нас. Варто зазначити, що ця урочиста подія мала місце ще й у Львові та Перемишлі (найперше в Дрогобичі).
Тепер щодо сьогодення. Істерія противників відновлення монумента мотивується тим, що місто, як і площа, у занедбаному стані, немає коштів на елементарні речі, сьогодні йде війна з Росією, наші захисники нас не зрозуміють і т.д. Одним словом, зараз не до Лицаря. Звісно ж, це повна нісенітниця. Прорахунки, безгосподарність наших чиновників аж ніяк не означають, що ми повинні нехтувати своєю історією. Сто років тому теж йшла війна з Росією, однак Лицар постав, отже кошти знайшли. Тоді площа Дрогобича і міська ратуша зазнали значних пошкоджень (Альбом "Згадка про Дрогобич – Галичину". Ганновер (Німеччина), 1917 р. (Іл. 18)), та все ж урочистості з приводу відкриття пам'ятника відбулися. І це при воєнній розрусі! Про що говорять ці факти? Очевидно про високий рівень патріотизму і доброчинності наших предків, до якого ми ще не дотягуємо. Дехто може заперечити: сьогодні теж збираємо кошти для наших захисників. Здавна відомо – все пізнається у порівнянні. Згодьтеся, та сума, про яку зазначалося вище і яка була зібрана тільки в Дрогобичі під час проведення доброчинної акції "Збруйний Лицар" у 1916 р., не йде ні в яке порівняння з тим, що ми зібрали сьогодні.
Тепер про наболіле – де взяти гроші на відновлення Лицаря, які ми дуже любимо (особливо чужі) рахувати. Кошти будуть надходити від доброчинців, а не з міського бюджету, отже, звинувачувати можновладців, що вони їх розкрадуть, безпідставно. Прізвища благодійників як і розмір пожертв, фіксуватимуть у спеціальному журналі, як це робили під час проведення акції "Повернення Лицаря волі та милосердя", яка мала місце у вересні-жовтні 2014 року, а зібрані кошти (15000 гривень) пішли на потреби Української Армії. Варто зазначити, що вже тоді були охочі дати гроші на пам'ятник! Зрештою, буде створений спеціальний рахунок, на який бажаючі перераховуватимуть кошти і про стан якого наводитиметься інформація в газетах, як і про записи в журналі. Не виключено й те, що хтось із бізнесменів, підприємців, профінансують цей проект, оскільки серед них є люди, які небайдуже ставляться до історії Дрогобича і ймовірність цього досить висока.
В житті часто буває – ходимо по грошах, однак не вміємо їх підняти. Скиглимо, що їх немає, а вони під ногами. Дрогобицький Лицар міг би у майбутньому приносити кошти для потребуючих, як і сто років тому. Для прикладу: весільні пари могли б фотографуватися біля нього і, очевидно, вносили б свою лепту для нужденних, а також вбивали б пам'ятні гвіздки, як це робили наші предки. Символічно, чи не так! Теж саме могли б робити з нагоди уродин, різноманітних ювілеїв, чи будь-якої іншої урочистої події. Така практика вже давно існує в Європі, до якої ми так прагнемо. Не кажу вже про туристів, які, безперечно, хотіли б мати на згадку про дрогобицького Лицаря пам'ятні світлини і теж, очевидно, робили б пожертви для нужденних. Зрештою, пам'ятник постійно нагадуватиме про героїзм наших предків у боротьбі з російськими загарбниками, які сьогодні не сприймають Україну незалежною, а прагнуть зробити те, що й сто років тому – поневолити нашу Батьківщину. Тож не дамо жменьці крикунів-невігласів перешкодити у цій благородній справі – відновлення дрогобицького Лицаря! У 2010 році вони, на жаль, добилися свого, перешкодивши встановленню польською громадою пам'ятника до 600-річчя Грюнвальдської битви, у якій, безперечно, загинуло багато українців (факт історичний). Невже дозволимо їм зробити ще одну ганебну справу? Тоді гріш нам ціна. Без сумніву, ці два пам'ятники могли б значно прикрасити наше місто, зробити його по справжньому європейським і, що досить важливо, збирати кошти, яких нам завжди бракує.
Закликаю усіх свідомих дрогобичан, які люблять і поважають історію Дрогобича – окрасу Прикарпаття – брати активну участь в обговоренні питань щодо відновлення дрогобицького Лицаря, адже він був колись гордістю нашого міста, про що яскраво засвідчують поштові листівки тих часів і численні публікації про нього як у вітчизняних, так і закордонних тогочасних часописах.
Переглядів: 3656
|
