 Кажуть, що одна з найпотужніших українських інформаційних компаній – ЗІК – згадує прізвище міського голови Дрогобича Миколи Гука частіше, ніж, приміром, голову Львівської ОДА Миколу Кмітя. Безперечно, Микола Гук запам’ятається багато чим… і вже точно оригінальністю своїх ідей і висловів. У переддень святкового Новоріччя йому слово.
Інтерв’ю міського голови Дрогобича Миколи Гука газеті "Джерела Трускавця".
Миколо Петровичу, "Джерела Трускавця" провели серед дрогобичан опитування і здивувалися: для багатьох яскравою подією минулого року стало ваше повернення на посаду міського голови. Чи співпадає оцінка людей з вашим особистим відчуттям?
Це була подія, думаю, справді визначна, і це – не стільки моя особиста перемога, скільки перемога дрогобицької громади, яка на виборах віддала за мене свої голоси, перемога нашої правди над брехнею38 депутатів, які знехтували волю громади і чиїми голосами я був усунутий від посади. Я відстояв не лише свою честь і гідність, а й честь і гідність дрогобичан.
Втім, завжди найважче перемогти самого себе, ніж когось, – цього року я кинув курити, і ця перемога мені дісталася значно "дорожче" (сміється).
Оригінальність ваших висловів на кшталт: "Стіни ратуші фарбуємо на червоне, бо хоч щось має червоніти за 2008 рік" забавляють журналістів і пересічних громадян. Чи розуміють такий ваш гумор ваші підлеглі?
А де ви тут бачите гумор? – посада міського голови до гумору не дуже надається. За цю депутатську каденцію соромно усім, окрім самих депутатів, то хай хоч стіни кольору стиду, нагадують декому з них про їхні чорні діла.
А чи не маєте ви наміру, окрім свята "Дрогобицький пампушок", запровадити свято "Дрогобицька гуморина"?
Гуморина у нашому місті відбувається постійно, але називається вона інакше – сесія Дрогобицької міської ради. Приходьте, подивіться-послухайте – і сміх, і гріх. А "Дрогобицький пампушок", на жаль, санепідстанція заборонила. Офіційно – у зв’язку з насуванням другої хвилі пандемії на грип, але, скоріш за все, комусь просто шкодять пампушки – страва ж бо не дієтична…
Нещодавно до вас навідувалися телевізійники з Нідерландів, зацікавившись вашою ідеєю пам’ятника цибулі. Це – жарт, чи, маючи фінансову змогу, ви таки втілили б цю ідею в життя, закарбувавши тим власне ім’я в Книзі рекордів Гіннеса?
Це зовсім не жарт – аж з Нідерландів по жарти не їхали б. Але власне ім’я у книзі будь-яких рекордів мене цікавить не настільки, як ім’я мого Дрогобича. Під цю ідею ми підводимо цілий пласт давньої дрогобицької культури. Відомо, що є особливий сорт цибулі – дрогобицька, є місцевість у Дрогобичі, що примикає до вулиці Стрийської, тут колись були городи, люди вирощували цибулю у великій кількості і постачали на базар. Тому тутешніх мешканців здавна іменували цибульниками, і цей мікрорайон старожили і досі так і називають – Цибульники. Пам’ятником цибулі ми маємо можливість відродити давні традиції і увічнити наших далеких пращурів.
Отже, пам’ятник цибулі буде, а де саме – вирішить громада. Є ідея – залишається тільки реалізувати її.
Остання прочитана вами книга і нетривіальнісь думки, яка вас вразила?
Це книга Василя Кожелянка "Срібний павук". Унікальна книжка про історію 30 Іудиних срібляників, які начебто до цього часу ходять межи людьми і грають свою "іудину роль". Тільки звуться вони або "зелені", або євро, може, гривні або ще якось, але суть одна: за них нічого не купиш, а душу свою – продаси. І якщо два тисячоліття тому тільки один Іуда лишив Христа, то сьогодні срібляники мають таку силу, що часто Христос залишається сам, а решта йдуть за Іудою. Якраз у переддень свята душі – Різдва – подумаймо про це.
Як любите зустрічати Новий рік і Різдво?
Новий рік для мене – це, перш за все, Бандера. 1 січня я завжди святкую річницю його народження. Кілька років поспіль разом із сім'єю зустрічав Новий рік в Старому Угринові – на батьківщині Провідника. Як став міським головою, то, знов-таки разом із сім'єю, зустрічав Новий рік біля ялинки під Ратушею, бо відчуття Нового року справді приходить до мене від спілкуванням з містом, з людьми. Взагалі Новий рік ніколи не був для мене чимось особливим – це просто початок року. Такий собі фальстарт перед справжнім святом – Різдвом. А Різдво – це велике сімейне чи радше родинне торжество, яке у мене особисто асоціюється з моєю рідною хатою у Лішні, маминою кутею і пампухами.
Ваші побажання дрогобичанам і нам, вашим сусідам, – трускавчанам, у рік Білого Тигра.
Найбільше хочу, щоб цього року кожен трускавчанин чи дрогобичанин, кожна людина , ми – усі разом дали відповідь на запитання, поставлене у вірші нашого, на мою думку, глибоко українського поета Василя Симоненка:
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні...
Бажаю, щоб нарешті кожен перестав бути торішнім слухняним бичком і відчув себе тигром своєї долі. Пильнуймо свій гонор, українці. Наступного року буде і нагода, і потреба в цьому.
Переглядів: 6741
|
