Я си якось був сильно змерз, не мав спаннє- і, посеред зимної вже, ночи, зайшов на єдну сайту, де си всі хочут грати: хлопи- з хлопами, баби- з бабами, ну- як пси на тротуарови (ну, а най там що, а їм тре, бо- живі, ну, то що- та най си хочут, хто їм вборонит, хіба якісь варіяти? ! ). Тамкай є багато таких, котрі готові си гедеж розпластати, аби їм, за пару палиць в дупла, верли троха грошів в труси- тоті, котрі мают ганц-гіц заправлєти панчохи в майтки, напхані долярами (теперкай під подушки вже ніц не ховают- носєт зи собов: котрі накрали страшно- прічут в катрочки з плястмаси, хто троха менше накрав- то возит у багажниках, а тоти, котрі не крали ані раз- напевно, носєт в ліфчиках, аби їм були більші груди на вид, а тоти, котрі си, жебраки, здуру, поуявлєли страшними панами, носєт в руках- в такихво, з гумової шкєри, пошитих пуделках на замочкови). Та носєт- то й носєт, закі їх не виносєт. Повідали мені раз єдну придибенцію, жи єдного такого, котрий мав всьо, але казав, жи не має ніц, мали вже закопувати (якраз- чекали на відсьпів). Але котрась родинниці раптово спохопиласи, жи забули на покійника труси натєгнути. І ви си гадаєте: навіть в армійох цалого сьвіту за трийціть секундів так си шмигальово не перевбирали, як того, вже задубілого хлопа- бігом, аби де го, голого, не обсмалило кадилом по схованім волоссю, тамкай, де си не дивлєт, якщо сам не показує. Поклали му до короба спеціяльно виструганий з дубового дерева коштур, заклали під подушку пахнючої трави, накошеної, попри вранішну росу, попід парканом, бо то ще було літо, ще, навіть, жалива росла й дзеленіла- та й відсьпівали. Перед тим три дни й три ночи, ніби який давний богатир, лежив хлоп на столі у вітальни, обкладений сьвічками на дрібоньких лямпочках- й чекав людського благодаренія за то, жи вже не живий: натерпіли си, коли був паном. Лежив він у такім вишліфуванім перед тим на станкови, трумні- та й, звикло, сьміяв си з них всєх, закі вни робили вид, жи над ним нюні попід каждий ніс шмаркают. Він їх навіть в тім випередив, жи вже нюхав солодкий дим звільненні від всього земного непотребу (видите, що то є: мати при земнім буттю купу долярів? ! ), а вни всі чесали си в голови, а чи ще го колись та й ввидєт, най буде- й на тамтім сьвіті, інакше доведе си пиво купувати за власний кошт, й гулькати відразу з горла, аби не платити за стакани з полістеролю, а він, якраз, тотими целофановими стопариками шмарагосив наліво й направо, бо мав склєну фабрику, де пацьоркі клепали на конвеєрови. . Не знати, чи було му вже тепло, а чи- змерз, але- понесли. Жив він цале життє сам, баби повідали, жи навіть не вмів си по-люцки цілювати, бо все думав про гроші. Але, де тоти всі його гроші- нікотра не знала, бо він, навіть за рідкий секс, платив по відомости, аби ним не тігав нікотрий шуцман, котрий си тиж гадав, жи буде вічним, але тиє вже вмер, правда- позоставив по собі купу дітисок, котрі тепер не знают думати, а нащо він хз тілько насотворив, а їсти си хоче, а вже тато не дадут, хіба йно- скористают з того, що не забрав зи собов.  
Закі я си тутво запльонтував слова у вінці, вже купа народу перейшли через тоту сайту, з котрої я зачив свою оповідь (дивітсі зверха). Я нігди не був паном- хіба м хтів. Я ніц для того не робив, але вперто чекав, жи ним стану. Бо, як дуже хочеш- то й буде так. Але, я, от, не осилю си здогадати: чи то для того, аби тебе, наприкінцю всього загаратали цьвоками, альбо- закрутили на шпінгалєт, тре цал життє думати над тим, як правильно попасти пальцьом в небо? Ну, жив- і шо? А другий раз- і що, коли вмреш? Чи ти є, чи тебе вже нема, всьо єдно- і шо: намечут на тебе зверха купу сирої глини- і будеш там лижив ціхо, жи навіть дістанеш перестрах зайвий раз перднути, бо то є- пара, а ще ти зизаду примерзне- та й натреш мозоль на своїй ладній гузици, а на люди- буде пахнути життьом!