Така псевдокомпрометуюча публікація є нічим іншим, як "Та ви знаєте про когось більше, аніж вони всі- про самих себе", щонайменше, все це виглядає. як вженехлоповість самих авторів. Або, просто, це- "чорна" реклама, напевно- за "ліві" гроші", а то й- під попередньою, неозвучуваною, домовленістю "Давайте, будемо дерибанити разом", ми нікому нічого не скажем, але всі нехай за це нас люблять. Куди- ті папірці: в презренні скриньки, на дні кожної з яких прозорим чорнилом написано: "Шо мойо- то нє твойо, а Шо- наше, те- не ваше"? ! Якесь таке відчуття, що головгий слоган Попандопула "Йдіть у сраку! " вперше прозвучав аж ніяк не в сучасних версіях кінщиків- яко "дбальників" про народ. Схоже й на те, що в Америці влада знову наказала самим собі довго жити- і нехай радіють вороги, бо війну в Україні ми (вони-! ) таки збираються підтримувати- до останнього американця? ! А з протилежного берега- мур, який будували понад двісті років, а тепер (та й - вже давно) він став просто пішкиперехідним. Тому для всіх ворогів однаково, будь-яка війна- як гра ракетками з перекидання взад-вперед бадмінтонного волана. Напевно, приставні крісла в ООНах (друга половина звучить аж смачно) не є дієвими для декотрих її членів (чи- членкинь) ще відтоді, як не один драгнахостен розчепірував понад світом пальці, поки йому гумка в трусах сама не тріснула. Не знаю, чи це- казка, а чи- байка, проте, хто вміє читати- sapienti sat! Навіть- на рівні льокалю.