Повідає мені нині єден пан рекомендацію: "Як будеш йти до комунальних штабів- то ще з порога кажи їм, жи то головний рекетьор прийшов, най си троха боют, але вид й так будут робили, жи- дуже сильний страх їх ймив. Ну, правда: жиєм на нашім осідкови- як у трумні: від рані до вечора- темно, води нема, вже пшукати ходим павприсідки, аби не промазати. Таке, виглєдає, жи хтось з велетів летів на вертольотови, зашпортавси на трапі, а потому ще й си гвинтом в дротьох запльонтав. А тото всьо пап"єрі, яке наметано до скриньок, розстели перед ними- і повідж, жи любов до України (при каждій квитанції) потаніла з першого числа на всі 150 гривень. Бо, во, диви: доляр скочив мало не у два рази, а до й так таної пенсії додали йно 50 гривень. При таких пропорціях то є 150- мінус плюс ще два рази- так само. Ти не є дурний, рахувати вмієш: якщо на Андрія, а їх там, янголів, - повно у кожних дверох перед кабінетами (і ані одне- не чуже, бо всі- "свої"), вни си не здогадили дати людьом світло бодай на цілий день, а не штири годині вночи, то на Миколая най нам си сьвітит цалодобово- й аж до нового року. Ялинки, казали ставити не будут, але памнітник Франкови вже замаєли, навіть кран зи стрілов пригнали. Відкі в них гроші, якщо культура завше не мала ніц, йно мали її? Що: бідний Яць воскрес- і повідбирав в них всі ті мільйони, які на нему, від часу смерти, поназаробили ототи молоді "культуристи" з пристарілими "культуристками", вкупі з вічними- при рурці для мікрохвони? Вни го навіть наживо ніколи не виділи, бо тогди ще, навіть, їхни мама й тато нігде не вбнімали си за любов із почуттіма, а туткай раптом- йолка. Бігме, то- до якоїсь новітної перевороти, вже ми троха страшно: у їхнім селі щомісіці хоронєт загиблого вборонителі, а їм- йолки цьвірінькочут коло памнітника. Певно, їх на роботу приймили зі знанньом древної латини при стервофікатови, інакше- ніяк? ! "- ми си так вогорили-вогорили, та й захтіли кави, бо вже фист зимно, а задубілі кості на прилюдне розтирати не будеш, бо встид- та й кажу: "Йдем на каву". Ще с мо добре близько до прилавка не пристали, а він вже- продавчині: "Наливайте сто підісєть"- і сі шкробає, ніби у него, під камуфляжов, давно вицвілої від, дуже немалої, пенсії, геморой тріснув і совість дала два рази задну скорість. Кур. ча, я гедиж втерп: я би там тої кави собі два рази міг нацеркати, а йно м си вблизав. То, як буде другий раз каждий день вигулювала го його Жучка- най му й нацеркає поиежи черевиками, бо я- бідний хлоп, такий самий, як Яцьо- з ковальових, і тиж хочу бодай раз на тиждень, попшукати хліб майонезов, а не якимось аферистам порскати цьмагу, бо їм ніяк писок до халяви не втерпне. Мают- най си сами наливают, а нє, то шуфлю в руки- і марш зашутровувати асфальт помежи калабаніма, бо без світла, навіть- при ліхтарикови, в них си можна втопити на тотім їхнім осідкови попри ту трубу, жи дмухає паром, ніби який морский лайнер, а у квартирах- дубак, як на сибірскім засланню при купі лісу довкола, аж безрозмірно. Ми вам- люди, а не буратіни для базілівусів алісовичів!  
P. S. Йно"м тово написав- дивлюси у вікно, а там си чиєсь дітвачиско з портфельом на спині так си вгаратало до ожеледи, аж під ним яма затрісласі. Най був йшов по тротуарови, але- як, якщо, по другім боці вулиці такого нема: поклали троха, а решту- засадили якимись патичками. Напевно, решту- вкрали, коли клали, і вифайдичили якомусь панови попри дачу.