Дозвольте вкрай нескромне питання: а чи (і навіщо? ) дякувати в магазині за те, що ви купили за свої гроші. Ось ще приклад: купую-даю купюру 200 грн. (бо дрібних грошей не було)- "Дайте 2 гривні"- "Маю, але трішки зім"ята (проте- ціла)"- "то дайте копійками"- Даю- Отримую решту з 200: дрібними-більшими-більшими- і, о фініта: 20 гривень хрест-навхрест переклеєні скотчем. То хто- дурень: той, котрий цілу, але трішки зім"яту не дав, бо мав- копійками, а чи те, котре, запхавши тих попереклеюваних 20 грн. скотчем, увіпхало їх поміж решту купюр- і "праканало, бо лох не побачив"? В іншому магазині продавчиня, правда, сказала, що не треба йти й віддавати їх там- такі гроші підуть. Хто-зна, чи ще десь так сказали б, хоча можна було спокійно перейти через вулицю- й віддати товар, забравши своїх 200 грн. цілими й новими. Ще в іншому (як нещодавно) 5 грн. мало не в очі кинула цюця засушена, бо "що ви мені тут пхаєте? ". Напевно- хрін? ! Про, мало не повсюдне "нема 10 копійок" можна вже наукові дослідження писати. Чекайте-чекайте: за якийсь місяць- коляда, то вже складайте монетки відтепер, а то наступного року хтось з "нема" вселиться у нову хату, а ви будете далі бігати через пів-міста, аби щось на тих 10 копійок дешевше купити, бо хто ви для них такі? Або ж- котрась / котрийсь із рабовласників тих продавчинь завже завтра приїде на роботу на другому джипі, на якому повезе третього пса вигулювати. Світло, якраз, там було- воно є багато де, крім бідових закутків, в яких не живуть ані продавчині, ані їхні, особливо, "нашальніка".