Я нинікай цалий день бігавси по лікарньох- в темпераментурі трийціть вісім, з"їджений, за раз, цалов пачком саліцилової "віагри" з аптекі, позакушуваної таков самов пачков валідоли. Мене прорвало: на пів лікарні- нема світла, на другій половині- як в раю. Фази не сконтачуют си єдна з однов. Пацієнти, вкупі з персоналом, бігают, всі- зи свойми папірціма, від кінцє до єнчого кінцє, аби перелистати анамнези й повипичувати діягнози. Недалеко гуркоче колія (нині- менше й тихіше, бо майстри перекладали щебінь від рельси до рельси- самі старі хлопи, бо нікотрого з молодих така тєжка робота за такі гроші не пре ані в єднім поколінню, хіба аби, може були начальниками). Зи стовпів поздирали наклейки "Запрошуємо на роботу" (бо аферисти ніц нігде не клеют, йно якусь макулятуру, ніби не знают, жи навіть людий з біржі пани-бугаї-рабовласники, разом зи своєми обцьоманими, завертают гет, а, якщо, багато кому, ще й більше 50 років- то навіть за гроші не берут, а багато хто- випитує у потенціяльних робітників всі копії документів, аби потім й за ворота не впускати- напевно, всі "ліві" гроші "мертвих душ" загрібают на своєх обцьоманих? ! ). Автобуси за кордон знов вивозєт купу народу, та все якісь більше- нафарбовані й в лабутенах, ніби на панель, а не бігатиси за євро на халяву. Отамо си, вчора, европейці пуджіли наших побіганих, котрі, посередині їхної столиці, влаштували дискатєку з прапорціма під руский мат: "Тотово, то ми отакимво помагаєм? ". Їхні газети вже правдиво пишут, жи всі "заробітчанки" (а то й заробітчани) на трасах- з України, і так їх там багато, жи нема кому ані асфальт латати, ані шпали переколійовувати, бо їхні аборигени европейндзлюют як не Америку з Англійов, то Ірландію по самий Дублін (тамкай можна навіт си зразу женити, кого на кого випре, або й- хто під ким схоче, бо, чогось, у них хлопів- чи не в три рази менше: помаліло скандинавів, аж страх- як дуже). Нашого квіту вже на цьвіт не тєгне- їм привозєт з цалого світу мало не до кабінетів, де вони, у своєх задверних опочивальньох, то, напевно, курут й нюхают. Тоти мільйони народу, котрі повиїздили давно, єдні- не вертают си, бо си боют окопувальників, а решта- ствердно переконані, жи добре не там, де нас нема, а там, де не гєрше, бо за роботу платєт гроші, а не копійку, то якої франци сюда їхати. А туткі, в нас- сьвітла як повимикают, вже- цалими мікрорайонами, то хіба видно си там, де бігом, щойно стемніє, понавиїжджиют, перебрані з кабінетних камуфляжів у спортивне, ястребки, бо без простого раба війна- не війна, тим більше- у їхних кабінетах. Старі баби з дідами, під коштуріма ходєт по гуманітарках- й, де ще си вдає, випрошуют якогось німецкого чи польського наїдку, бо туткай си не докупиш ніц, ади- вже нинікай зрані понаписували, жи ціни в кролєчім році будут си різко загострувати, ніби з людий, як з двоногих кролів, мают скиру здоймити. Робиси цуд, від такого навіть би си Хічкок застрілив, якби захтів якесь кіно здоймити про теперішне життє. А йому шо: пустєт го у тих Гамериках до маєтків наших мільярдерів, повстелюваних китайськими вишиванками- й хоч гоцадрала гопакуйте (їм таке дотепер вдивовиж, але за то їхним акторам дадут великі гроші, та ще й нашим лохам впорут тото кіно- теж за немалі).  
Закі я такво йшов на автобусну, обминаючи численні вболочені кратери на дальших від міської "цилівізації" осідках тогово хутора- то про всьо отово м передумував. Скочив через єдну калабаню- вивтирав черевикі в траву, поскакав через ще три, аж поки ми не переїхав перехід поїзд, котрим тестуют колію. Шкода, що він не мав вагонів, а то би м сів- і поїхав десь гет, до якоїсь, бодай, найближчої, Монаки Інкогніто, там, де мене ніхто не знає- й став би паном. Там панів їхні рікші не йно через калабані на руках носєт, а й по асфальтови, підсвіченому з-під землі кольоровими лямпочками, аби, не дай Боже, си не зашпортали, коли будут ровером їхали на роботу, як і обіцєли своєм виборцьом. І певні, жи в них того ровера не вкрадут, як ото- в нас, чи не в самій культурній столици: ровер коштував власникови цалих 50 тисіч гривень, таке, ніби він сам попередно того ровера вкрав у якомусь, може, навіть, Омані, бо, інакше, ніяке алаверди- не цімус, тим більше, що за ним треба так далеко їхати.