Григорій Геврик був ще хлопчиськом неповнолітнім і незважаючи що отримував подвійну пайку захворів у війську. Його з під Бродів, ще задовго до битви, привезли зовсім хворого до Дрогобича. До слова у дивізію Галичина пішло багато дрогобичан. Цьому дуже посприяли совіти зі своїми дикими порядками. Як прийшли то повідбирали будинки, квартири, повиселяли та винищили інтелігенцію. Людей посеред дня хапали і пакували у машини. Посеред вулиці могли застрілити як собаку. А коли німці відступали через Дрогобич то одні дивізійники залишились у дома інші пішли в УПА, другі відступили у Чехію. Поміж тих, хто залишився в Дрогобичі був і Геврик. Коли прийшли освободителі він вирішив піти добровольцем в КА і так уникнув репресій. Ті хто залишився, як правило, отримали щонайменше 15 років. Років з 10 тому у Дрогобичі ще діяв осередок дивізійників. До речі, 1998 р дивізійники, що вижили на Заході, були впевнені що до незалежності України ще дуже довго чекати, бо в Україну заселили силу силенну кагебістів, які ще довго будуть при владі, а їхні нащадки будуть робити все щоб втримати країну в рабах Москви. Так що Геврик простий хлопчина, якому, повірте, не було куди діватись або йти воювати або сидіти в хаті (сьогодні на місті хати стоїть памятний камінь).