Монахи з бронежилетами. Як польські ченці допомагають українським воїнам |
Останні новини Дрогобича | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
08.01.2023 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Поміж середньовічних розписів і кольорових фресок, із яких визирають лики святих, посеред церковного реманенту – паперові коробки, ящики, підгузки, засоби гігієни, продукти, рибні консерви, милиці, одяг. Вони у римсько-католицькому костелі затуляють розп’яття Христа. Посеред золотих колон – ікона Матері Божої, а біля стін — бронежилети, каски та інвалідні візки.
- Шістдесят штук, – відповідає одна з гурту жінок у зелених жилетах із написом на спині «Volunteer». Парафіянки костелу Святого Варфоломія сортують гуманітарну допомогу для переселенців.
- Давайте цілу коробку, – каже отець Мирослав, широко усміхаючись до волонтерок.
Знадвору тонкі промені світла пробиваються крізь масивні дубові скрижалі, що підвішені поміж готичних вікон костелу. Над головою – кольорові вітражі. Яскраві «зайчики» від них просочуються на одяг.
В одному куті невелика група дітей із монахинею готує театралізовану сценку до Різдва. Махаючи рукою присутнім, отець вправно розгортає коробку шоколадок і роздає малечі. Далі озирається навколо себе та подає знак, щоби йти за ним. Відчиняє оздоблені чорними кованими орнаментами двері захристії та вузькими дерев'яними сходами підіймається до ризниці. Ми – за ним.
У костелі – штаб гуманітарної допомоги
Уже понад двадцять років отець Мирослав Лех служить у парафії римсько-католицької спільноти в костелі Святого Варфоломія, що у Дрогобичі. З початком повномасштабного вторгнення храм одним із перших відчинив двері для нужденних і перетворився на штаб гуманітарної допомоги.
До костелу по одяг, продукти, ліки, засоби гігієни приходили українські переселенці. А комусь просто було необхідно порозмовляти з духівниками чи в тиші залишитися сам на сам із Богом.
«Головна заповідь, яку ми читаємо в Біблії, – це заповідь любові», – каже отець Мирослав, запарюючи гарячий чай у крихітній кімнаті парафіяльної захристії. Навколо нього – полиці з книгами. Поруч на вішаку – альби та ризи білих, фіолетових та золотих кольорів.
«Любити з усіх сил, всім серцем, всією душею, – веде далі. – Досвід війни однозначно негативний. Але, з іншого боку, вона нас згуртувала. Ще нещодавно українців та поляків ділили за політичними мотивами, а сьогодні весь польський народ відкриває свої оселі, серця, обійми для допомоги українцям», – каже отець, гріючи долоні об горня гарячого чаю.
Тиха допомога
З лютого отець Мирослав став ще й перемовником. Домовляється з польськими партнерами, волонтерами та підприємцями, їздить на кордон і до Польщі, привозить бронежилети, каски, термобілизну, автівки на фронт. Віднедавна почали доставляти генератори. У цьому його підтримують монахи Ордену Боніфратрів, які також служать у Дрогобичі.
«Допомога братів тиха. Вони опікуються хворими, їздять до них додому, проводять з ними час. Тепер спільно з ними ми ще й допомагаємо всім українцям».
«Брати, робіть добро»
Невеликий будинок на вулиці Франка на перше око видається звичайною приватною садибою. За низькою хвірткою зеленіють акуратні газони. Поки немає снігу, можна розгледіти садівничу працю монахів. На горизонті, якщо пильно придивитися, бовваніють гори.
На порозі нас зустрічає брат Лаврентій. Замість строгої чернечої суворості – усмішка на обличчі. Чорний светр, з-під якого прозирає довга риза. Тут брати-монахи мешкають уже понад тридцять років.
«Допомагати українським воїнам – це також наша харизма. Допомагати людям захищати їхнє життя, но нє?» – каже брат Лаврентій, поволі проходячи до свого покою.
Малесенька кімната з широким вікном. На полицях релігійна література. Біографія Матері Терези стоїть окремо від інших. Так, наче хтось недавно її читав. Стіл, два крісла, прасувальна дошка, випрані напірники, одяг, праска. За дверима чути, як хтось у трапезній нарізає овочі. На дерев'яній дошці, прикріпленій біля столу – гасло Ордену: «Брати, робіть добро», а поруч –намальований червоний гранат – символ Боніфратрів.
Монахи, що жебракують
Шпитальний Орден Боніфратрів Святого Йоана існує в Дрогобичі з 1996 року. Спершу монастир розташовувався в міській поліклініці. Тоді він радше був тісним покоєм, у якому збиралися польські монахи. Згодом вони звели дім. У братів немає костелу чи парафій. Їхній орден покликаний допомагати хворим. Монахи їздять до немічних, проводять із ними час, допомагають ліками та продуктами.
У другій половині XVII сторіччя монастир Боніфратрів був у Львові. При ньому була лікарня, де ченці доглядали хворих і військових, які поверталися з війни. Сьогодні монастирі чину Ордену Боніфратрів функціонують майже по всьому світу: в Італії, Іспанії, Франції, Португалії. В Україні він лише один – у непримітній будівлі Дрогобича.
Брат Лаврентій Іванчук – настоятель дрогобицького монастиря. Невисокий на зріст, першим подає руку для привітання. Йому – 49. Народився в польському місті Біла Підляська, та вже понад тридцять років служить і мешкає в Україні. Якби не легкий польський акцент, можна було б подумати, що він українець.
З 2014 року брат Лаврентій разом з іншими монахами Ордену Боніфратрів активно допомагає українським бійцям та кримським татарам, які стали першими переселенцями в місті дев'ять років тому.
Лікарі в чернечій одежі
Особливість Ордену Боніфратрів у тому, що для прийняття чернечого чину важливою є передовсім медична освіта, а вже потім богослов’я та теологія. Брати прислуговують у лікарнях, будинках для літніх, аптеках та громадських центрах психологічної та медичної допомоги. Багато хто також має освіту в галузі хірургії, хіміотерапії, психології та психотерапії.
Ще в минулому столітті лікарні Боніфратрів стали відомими завдяки методам фітотерапії. Брати опікувалися хворими на нервові розлади та психічні хвороби. Боніфратри, або, як їх ще називають, монахи Ордену Госпітальєрів Святого Івана Божого, сьогодні мають понад 200 аптек у світі з фітопрепаратами, які вони самі виготовляють на рослинній основі. Їх використовують у терапевтичних практиках та в психіатрії. Найбільше таких аптек – у Польщі.
Перед тим як прийняти чин Ордену Госпітальєрів Святого Івана Божого, брат Лаврентій здобув фах медика. Пізніше закінчив навчання на факультеті психології, вивчав богослов'я та теологію. Перед приїздом до України працював у польських лікарнях. Знання з медицини та психології допомагають йому краще розпізнавати потреби тих, хто до нього звертається. Після війни монахи планують допомагати українським воїнам, які, крім фізичної реабілітації, потребуватимуть також і психологічної.
З бронежилетами в руках
«У перші тижні війни ми звернулися до братів Боніфратрів по допомогу. Вони одразу відгукнулись. Отак тепер і співпрацюємо. Все, що передають польські брати, ми веземо на фронт для нашого війська, цивільних і наших медиків», – каже голова Дрогобицької районної військової адміністрації Степан Кулиняк.
Він по черзі тисне руку братам, що заходять до його кабінету, щоби передати допомогу від польських монахів – тактичні військові аптечки, медикаменти, каски, чоловічу термобілизну для військових. На вулиці біля будівлі адміністрації декілька карет швидкої допомоги. Їх та іншу військову амуніцію, яку вдалося зібрати за останні кілька місяців, незабаром передадуть на фронт.
Лікувати душу і тіло
А втім, дрогобицькі Боніфратри, яких ще називають «милосердними браттями», окрім матеріальної допомоги, не забувають і про своє основне покликання – турбуватися про душу. Після війни, каже брат Лаврентій, тих, кому буде потрібна така турбота, побільшає. Тож уже зараз ченці виготовляють заспокійливі настоянки на травах.
«Ходіть, я покажу вам місце, де все моє життя», – каже брат Лаврентій, зненацька підводячись із крісла. Виходить із покою, пробирається вузьким коридором та відчиняє двері маленької світлиці, схожої на склад лікарської продукції. Брат Лаврентій відчиняє білу шафу із тонким склом, на полицях якої десятки коробок і тюбиків із написом польською мовою «Produkty Bonifraterskie». Він достеменно знає, де що лежить і для чого призначене.
Потім чернець заглядає до свого мобільного телефона й показує світлину автівки: «Бачите? Дасть Бог, передамо ще одну машину». Умить ховає мобільний до своєї кишені, наче береже там одну з таємниць. Бо він і справді її береже.
Джерело – Громадське телебачення
Переглядів: 1147
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6060 днів)