Вітаємо з Пасхою 2012!

Христос Воскрес! Пам"ятаю, коли навесні 2000 року приїхав з Києва додому на Великдень- то було над Дрогобичем неймовірно яскраве сонце. Ішов з вокзалу додому пішки, йшов босоніж: так зеленіла молода трава, що хотілося, аби її брильянтин тіло відчувало наскрізь. В селі не був майже рік- то розумієте самі, який міг бути стан душі (зазвичай він незмінний: люблю бути першим, але лише в тому, на чому знаюся), а тоді про це не думалося, як і не міг уявити, що потім доведеться сім "пасок" "святкувати" за гратами... І вижив. І не я один. І знову повернувся додому, аби пережити ще більше, аніж упродовж попереднього семиріччя. Хто на все це впливав- хай хоча б торкнеться Бог його розуму. І живу. Не сказав би, що дуже радісно. І міркую ось всеньку ніч на роботі, що будь-які і святкування, і традиції- така сама суєта, як і все у цьому житті. Бо завжди переконаний у тому, що Людина- це те, що вона є у самій собі всередині, а не декорації чи пишноти довкола неї. З віком дуже обережно ставлюся до розмов про Бога, особливо- розмов вголос (таїна взаємин Людини і Бога- то є лише їхнє спілкування і нічиє інше! ). Бо стільки "божних і побожних", що не раз ловиш себе на думці про те, що перестаєш вірити (ні, вірити- це ще не все; що перестаєш ВІРУВАТИ). Не треба, "божні і побожні", так сильно перейматися моїм внутрішнім єством, моїм особистим сприйняттям світу (і буденно, і святково)- не ставайте пліткарями і не будьте ними! Бо одразу душа відчуває потребу спротиву такому оточенню (тут в самому собі б удосконалитися, а, будучи, до певного рівня, і публічною людиною, так не хочеться, аби твоїм особистим конірували ті, хто настільки примітивний у сприйнятті світу і різносторонності життя, що й самі не дійдуть згоди зі самими собою, тим паче- аби вони ще й турбелилися по душах моїх рідних, особливо- Матері, котра перенесла, попри вкрай нелегку долю, ще й пекло після всіх випробувань. Не хочу зараз ані докоряти ні в чому тим, хто це пекло творив, ані тим, хто рятував (це вже, зауважте, пекло після пекла), ані дякувати- просто тихо і мовчки, в самому собі, побуду наодинці з усіма, але- поруч з Тим, Хто бачить мене краще від земних- знайомих і незнайомих. Бо моя душа насамперед належить Йому, а все решта у житті- таке ж одноразове, як і само життя. Не треба нікому нічого докоментовувати (і це- не коментар)- я просто скористався з нагоди виговорити те, чим душа переймалася упродовж тривалого часу, але все якось не ставало сміливості. З Великоднем Вас- всіх і кожного!

- Ісус прийняв смерть на хресті! Це жорстока реальність того часу.А люди прагнуть справедливості.І вони хочуть, щоб страждання Ісуса/як, урешті, і страждання кожного з нас на цій землі, було винагородженим.Чим! Ідеальним життям без болю, без смутку.В цьому і полягає сутність христіанськоі віри.Наш Господь був добрим.Він не карав, не метав блискавок і не перетворював людей на дерева і скелі! А прощав, зцілював, навертав до правильних вчинків.І ЦЕ ПОВИННО БУТИ НАМ УСІМ УРОКОМ! Христо Воскрес! Воістину Воскрес!

Шановні Дрогобичани і гості міста, а також усі люди доброї волі, велике св"яито прийшло до нас, з яким щиро вітаю усіх.  
Бажаю щастя, здоров"я, Божої благодаті. 
Нарешті прочитав в "ДІ" те, що хотіла моя душа. 
Тому хочу побажати усім чвстіше згадувати слова Т.Г.Шевченка: "Обніміится мої браття". 
Час найвищий внести конструктив в роботу сайту, бачити більше доброго, йти вперед, а не оглядптись назад і не шукати скалки в оці іншого. 
Христос Врскрес, смачної раски і міцного хріну.

Воістину Христос воскрес!  
І хай воскреснуть всі надії. 
Великдень світлий наступив. 
І збудуться завітні мрії!  
Христос Воскрес!  
Щоро вітаю всіх дрогобичан і редакцію Дрогобич Інфо з Великоднем!  
Роман Веклюк.

Смачної Паски,  
Довгої ковбаски,  
Твердого холодця,  
Крутого яйця,  
Смачного хрону,  
Міцного самогону!  
Христос Воскрес!

Дякую, Франсуа! Потішений і тим, що мені Ви- бажаєте, а краянам- лише зичите! Дякуючи- просимо! .. Приїхав з дому у місто (Великоднилося стримано і скромно, але- з Душею! ). Знайомих облич не зустрів, але.., йду вулицею, вітаюся з кожним зустрічним (не дуже голосно, бо суть не в децибелах), але чомусь ніхто не відповів. А, можливо, - мовчки, в собі самому. То й гаразд! Як би не було, свято- завжди тоді, коли Душі хочеться жити і радіти, а не лише зберігати традиції. Бо все сильніше мені здається, що, зацофана аж ніяк не святковим буденням, людність наша також не плекає особливих ілюзій на покращення життя "вже сьогодні" (завтра і прісно). А ще- дуже дивуюся, коли доводиться чути: "Аби хліб і вода- то вже не біда". Мабуть, так вкоренилося оте, з голодних часів ( бо не одному, і не раз, і не одному поколінню доводилося голодним лягати спати і прокидатися), що кожне наступне (навіть- за достатку у крамницях) має жити лише хлібом і водою. Не раз питаюся у тих самих продавців: "Чи можете дозволити собі купити будь-що з того, чим торгуєте?". Зітхають (пишу "зітхають", а на язику вертихвоститься- "зігхайлять") , попри те, що будь-кому з обивателів здається, що у продавців що не день- то свято. Мабуть, не у всіх, не завжди, і не у кожного. Цієї зими багато хто з Дрогобичан і довкілля виморозив собі здоров"я на морозовиці за якихось 500-600 грн платні (залежно від виторгу, - а який там виторг з недешевих речей, котрих ані на хліб не намастиш, ані з них борщику не звариш?), а ще ж- дітей вчать (і особливої перспективи їхньому майбутньому наче й не передбачається), і т.д. Знаєте, у житті багато в чому доводилося розчаровуватися, депресія- вірна супутниця й зараз. То не слабкий дух, то просто нерідко- розпач. Завжди всім бажаю "Будьмо сильними! ", дуже добре усвідомлюючи, як це нелегко. Радять поїхати за кордон, щось заробити- віджартовуюся: "Та взяв би вже в оренду й метр государствєнной граніци, а хто дасть?" А ще ж- паспорт, віза, на перебуття там-сюдам...все- гроші, а їх же ж не візьмеш й не намалюєш. Та й, аби кудись їхати- треба бодай би мати де голову прихилити, а не під міст- на коврику, чи на лавочці- у скверику. І, врешті решт, легше там тим, хто, як кажуть, не вчився- вміють щось путнє робити, а тим, хто штудіював науки (чи раніше, чи тепер)- як в тому анекдоті: "Та я, сину, знаю, що ти пишеш, але скажи мені, що ти робиш?". Колись давніше, повернувшись з армії і маючи два місяці до початку навчання, пішов працювати вантажником, - то знайомий професор жартома спитав: "Щось давно тебе не бачив, мабуть, у мами з татом гроші заробляв?"...Словом, свята минають, як і само життя, а кінець того тунелю- зась побачити Невже все у наш час впирається в гроші? Не знаю. Але стає так собі якось, коли порівнюєш те, що бачиш: ті, хто гарував на заробітках за кордоном, - бодай та заробили собі на прожиток і якийсь маєток, а ті, хто того закордоння і не нюхав, а живуть, наче шейхи- на кому понадороблялися? Ну і мораль: знайомий на моє питання "Чи варто їхати за кордон?" відповів (також жартома): "Тобі? Мабуть, ні, бо ти не знаєш, що там у кого треба відбирати". Я посміхнувся з цього жарту, махнув рукою, а здалося, - на самого себе махнув. Недосконалій владі- байдуже: вона як не шукала- так і не шукає... Врешті решт, то не влада змінюється- то змінюються люди- у владі, при владі... багато хто з них, як зеки-тяжеловеси-, - по три-п"ять термінів відбувають... Але що змінюється зі зміною влад у простих людей, тих, кого називають "дуже правильними"? Інколи мені кажуть: "Ну ти вже колись договоришся! ". Згадую щоразу сценічну мініатюру з репертуару театру "Не журись! ": "Ага-ага, єден сі вже довогорив, жи дотеперка на Воркуті вугіль добуває! ". Отак і живу (а чи лиш я один?)- то хі-хі, то ха-ха. Сміюся, аби менше хотілося плакати! Проте, ДЯКУЮ за добру пам"ять про мене, бо вона таки краща від найкращих пам"ятників (сам придумав)!

І Всім, і Кожному- також Дякую! (продовжуючи думку (у власному стилі): матеріалізовано це звучало б так: "Навіть, якби довелося покласти останні зуби на схудлу полицю- ніколи нічого ні в кого не зичте". Бо і роки можуть минути, а віддавати...роками? Я не хотів більше нічого писати, але повірте: давним-давно радий би виправити і власні недосконалості (самостворені, вроджені)- грошей нема. Ось, завдяки закредитованому нетбукові (брр-ррр, а більше ж нічого і не мав у житті; завжди кажу, що, якби назвав усе, чого б хотілося- то не вистачило б державного бюджету; проте... проте- я не один такий у своїх (не)можливостях), - читаю, пишу, дискутую... Підкажіть, як і де, і в кого можна заробити хоч якісь кошти, бо, до зарплати, нема вже навіть на каву в "Експресії"- від депресії. Ну хоч у місто не виходь: всюди всього так багато, а у кишенях- як та розсада, котра вже четвертий рік поспіль ніяк на городі не стане "капустою". Ну так: я не імператор Нерон, у нього на пенсії капуста була пречудова. , 2

Ну і- ТЧК ( ): ще один знайомий дотепер не забуває нагадувати свою власну фразу: "Р-не, та про твою безпорадність (всім відомо) можна легенди складати! ". Інший "радник" радить батькам: "Та женіть го вже! "- сказав йому: "Та куди ж мене гнати- така чудова дитина, тепер вже навіть таких нема! ". А я вперто стою на своєму: "Одна пані в самої себе питалася і сама собі відповідала: "І чого то тепер вже дурних нема, невже всі дурні переженилися?". Райкін вмер, Арлазоров вмер, Винокур- у Москві, всі решта гумористів, здається- в ЮрмаАллах... Росте нове покоління? Все-все-все, більше не пишу, бо "єден сі вже дописав..."