Пам’яті жертв НКВС, закатованих у тюрмі на Стрийській, присвячується…

Надрукувати
Роздуми
Написав(ла) Юрій Федчак   
21.06.2013
МузейНе одні хани у полон мене брали,
Били-вбивали, на чужину гнали,
А я не скорилася, із сльози відродилася,
Українкою ж я народилася!..
А. Демиденко, "Україночка"

(натисніть на фото для перегляду, всього 43 фото і 2 відео)

Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6, фото 7, фото 8, фото 9, фото 10, фото 11, фото 12, фото 13, фото 14, фото 15, фото 16, фото 17, фото 18, фото 19, фото 20, фото 21, фото 22, фото 23, фото 24, фото 25, фото 26, фото 27, фото 28, фото 29, фото 30, фото 31, фото 32, фото 33, фото 34, фото 35, фото 36, фото 37, фото 38, фото 39, фото 40, фото 41, фото 42, фото 43.

Вдивляєшся у викарбувані на чорному тлі мармурових стел прізвища молодих людей і кров холоне у жилах: 12, 16, 30 літ…, Іван Чмола, Йоган Шмідт, Квасьнєвський Мечислав… і від жаху ціпенію. Їх кров’ю просякнутий цей клапоть землі та мури страшної катівні. Їх "кров волає справедливості" – німим криком звертається до перехожих напис на таблиці фасаду колишньої катівні НКВС, що на вулиці Стрийській, 3 у Дрогобичі. Лиш серце звіра не завмре, коли дізнається про масові вбивства, що коїлися у цих казематах. Прислухаєшся до гнітючої тиші серед мурів, і мимохіть здається, що раптом почувся дитячий вереск, жіночий крик, стоголосий стогін. І ось сухий постріл револьвера у руках осатанілого цербера окупаційної влади викреслив ще одне юне життя. Сліз вже нема – вони змішалися з кров’ю, стікаючи довгими струмками з понівечених тіл, зрошуючи галицьку землю… За любов до України, рідного краю, української мови чи пісні їх переслідували, холоднокровно страчували, знущалися, катували. Сьогодні тут завершуються підготовчі роботи до створення меморіального музею "Тюрма на Стрийській", присвяченого пам’яті тисячам безвинно убитих синів і дочок Франкової землі. 25 червня тут знову зберуться живі, щоб віддати шану пам’яті замордованих наших земляків.

На мартирологу жертв сталінських політичних репресій 1939-1941 років висічені імена страчених каральними органами НКВС-КДБ у Дрогобицькій тюрмі. І це – лише частина тих, чиї останки вдалося ідентифікувати. Географія мартирологу – дуже широка (сусідні області, райони, міста, села), вік замордованих – від 6 до 80 років, були виявлені навіть останки немовлят. Дрогобичани пам’ятають, як на початку 90-х років тут проводилися розкопки і перепоховання вбитих земляків, серед яких були українці, поляки, німці та євреї. 14 липня 1991 року на центральному майдані Дрогобича відбувся багатотисячний мітинг-реквієм. Люди побачили десятки портретів закатованих, безліч траурних хоругв і майже півтисячі домовин. 486 трун з останками були поховані за християнським звичаєм на Полі Скорботи. Того дня люди прощалися з жертвами злочинних дій комуно-більшовицького режиму, багато імен з їх числа так і залишилися досі невідомими.

Чому Дрогобич зазнав таких лихоліть? Хто вони – злочинці, що вбивали наших земляків, і за що українці віддали свої життя? Кати знущалися з людьми з особливою жорстокістю, і коли, наприклад, жінка не могла далі витримати тортури і вже благала ката чимскоріше вбити її, то він відповідав, що прагне іншого: щоб вона якомога довше корчилася від нестерпних мук.

Та звернімося до історичних розвідок.

У моїх руках – книга дрогобицького краєзнавця Романа Пастуха: "Дрогобич у прізвищах, датах, подіях і фактах" (видання друге, 2002 рік). Читаємо наступне: "24 вересня 1939 року згідно до таємного пакту Молотова-Ріббентропа до Дрогобича вступила Червона Армія". Цей день, як далі додає автор, став початком комуно-московського періоду окупації західноукраїнських земель.

Однак на той час вся Московія, яка окупувала території інших країн під "дружнє" крило зони СРСР, потерпала від репресивної машини сталінського режиму. Звірства, які коїлися в сусідній державі, продовжувалися і на території окупованих нею держав. "Сталінські репресії, як зазначено на сторінці Вікіпедії, – це масові політичні репресії, що здійснювалися в СРСР в період сталінізму (кінець 1920-х - початок 1950-х років). Кількість безпосередніх жертв репресій (осіб, засуджених за політичні злочини до страти або позбавлення волі, виселення, заслання тощо) обчислюється мільйонами. Період найбільш масових страт, названий "Великим терором", припав на 1937-1938 роки". Словом, разом з окупацією розпочався у місті терор. Радянські танки і БТРи в’їжджали вулицею Стрийською. До цього часу над місцевим населенням старанно попрацювали заслані зі Східної України вишколені пропагандисти та ідеологи. Тож жодного спротиву від дрогобичан московські "друзі" не відчули. Відтак першим провісником біди стало вимушене у Дрогобичі припинення діяльності усіх осередків політичних партій, громадських та культурно-мистецьких організацій, натомість наприкінці вересня 1939 року було створене більшовицьке Тимчасове Управління. Осінь 1939-го, як вказано у книзі, сповнена і багатьма іншими подіями: прибуттям у Дрогобич на постійне проживання сімей представників окупаційної комуно-російської влади, а значить, і помосковщенням міста. Очевидці цих часів розповідають, що депортовані до Сибіру дрогобичани вимушено залишили все своє майно на поталу нових окупантів. У них не було іншого виходу, інакше – розстріл без суду. Непрохані відтак "гості" селилися у готові людські маєтки і набували право цілковитого володіння майном як своїм власним. У квітні 1940 року з міста було вислано в Сибір близько п’яти тисяч дрогобичан польської та єврейської національностей.

Отже, у 1939-1941 роках нова (радянська) влада розпочала масові арешти і депортації населення. Багатьох дрогобичан чекали ув'язнення, висилка в концтабори ГУЛАГу та навіть смертні вироки. Спротив таким діям чинили як поляки, зорганізовані в Союз збройної боротьби, так і українці під керівництвом ОУН. 22 червня 1941 року місто було піддане бомбардуванню німецькою авіацією. Під удар потрапили залізнична станція з вокзалом та нафтопереробні підприємства міста, а також військові казарми. Починаючи з цього дня і аж до 29 червня енкаведисти поспішно арештовували представників дрогобицької інтелігенції, гімназистів та студентів. Розпочалось масове вбивство ув'язнених у тюрмах Дрогобича, де було замордовано кількасот осіб, серед яких були ієромонахи Яким Сеньківський, Северіян Бараник і Віталій Байрак…

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в'язниць стали накази № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова та начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р. У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГу, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКДБ). Було замовлено 778 вагонів для депортації ув’язнених. Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб. Однак блискавичний наступ німецьких військ, нестача транспорту та безлад поставили радянські каральні органи перед неможливістю реалізації плану. Оскільки не було можливості всіх вивезти, то "особливо небезпечних" страчували на місцях. Тюремні документи на цих людей належним чином не оформляли. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами - тобто особами, котрих належить розстріляти. За попередніми даними, було вбито 22 000 в’язнів, але фактично страчено 24 000 ув’язнених у тюрмах Західної України.

В інформаційному бюлетені № 1 за червень 2012 року розміщена важлива інформація, автором якої є старший науковий працівник музейного комплексу "Дрогобиччина" Марія Головкевич. У статті йдеться про наступне:

"Будинок на вулиці Стрийській, 3 у Дрогобичі, в якому нині знаходиться фізико-математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, впродовж десятиліть був для дрогобичан символом репресій чотирьох окупаційних режимів. На початку ХХ ст. цю велику двоповерхову кам’яницю австро-угорська влада спорудила спеціально для повітового суду. Тут містилася і судова канцелярія, і в’язниця тимчасового утримання арештантів. За час польської окупації у цій же будівлі також діяв міський суд. Це приміщення використовували як суд і під час німецької окупації 1941-1944 років. Поліція та гестапо функціонували в інших будівлях міста. Та найкривавіший слід свого перебування в горезвісному будинку залишив "найгуманніший радянський суд". З кінця вересня 1939 і до кінця червня 1941 року тут знаходилося Дрогобицьке обласне управління НКВС разом зі слідчою тюрмою, в якій приводились у дію смертні вироки.

Саме там, на території колишньої катівні, з 24 серпня до 30 вересня 1990 року учасники історико-просвітницької організації "Меморіал", члени Народного руху України, десятки небайдужих добровольців під керівництвом депутата Львівської обласної ради Мирона Бучацького, голови Товариства репресованих міста Трускавця Ярослава Гладкого, судово-медичного експерта Дрогобицького районного відділення БСМЕ Володимира Ільницького викопали 486 кісткових останків людей. Приводом для проведення розкопок стали свідчення дивом уцілілих жертв дрогобицької катівні, розповіді репресованих і очевидців трагедії 1939-1941 років. За фактом масового знищення людей прокуратурою Львівської області 11 вересня 1990 року було порушено кримінальне провадження, а урядова комісія Ради Міністрів УРСР дійшла висновку, що "…загиблі громадяни, останки яких виявлені у результаті розкопок на території учбового корпусу педінституту на Стрийській, 3 в м. Дрогобичі, є жертвами репресій переважно 1939-1941 років, що їх чинили НКВС-НКДБ у період сталінщини".

…14 липня 1991 року на майдані Ринок у Дрогобичі проходив багатотисячний мітинг-реквієм, якого досі не бачило місто: десятки портретів закатованих, безліч траурних хоругв і майже півтисячі домовин. Жертви сталінського терору були похоронені (саме похоронені, а не перехоронені, адже тіла замордованих, пересипані вапном, скидали у величезні ями без жодного поховального обряду!) за християнським звичаєм на Полі Скорботи, на облаштування якого Рада Міністрів УРСР зі страху перед ультиматумом "Меморіалу" та міського керівництва все ж таки виділила дещицю. Першу і останню.

До п’ятнадцятої річниці поховання жертв НКВС-КДБ і в данину пам’яті невинно замордованим в історичному відділі музею "Дрогобиччина" було створено фотодокументальну виставку "Тюрма на вул. Стрийській, 3. Дрогобицький Мартиролог".

Про трагічні події 1939-1941 років свідчать витяги з висновків урядової комісії, створеної постановою Ради Міністрів УРСР № 308 від 16 жовтня 1990 року:

"7 вересня 1990 року членами організації "Меморіал" з участю судово-медичного експерта В.М. Ільницького було розкопано в траншеї 17 черепів без інших кісток скелетів. На чотирьох досліджуваних черепах виявлено вдавлені осколкові переломи від дії масивних тупих твердих предметів. На головках двох однойменних лівої і правої стегнових кісток виявлено ушкодження, що утворились від дії знаряддя з рублячи ми властивостями… В процесі розкопок знайдено кісткові останки 486-ти осіб, з яких, як випливає з висновків судово-медичних експертиз, 360 належать чоловікам, 11 – жінкам, в 16 випадках стать не встановлено. Вік у більшості визначається від 20 до 40 років; кількість таких скелетів становить в межах від 4 до 10. Крім того, особам підліткового та юнацького віку належали 89 кісток. При дослідженні кісток знайдено значну кількість ушкоджень різноманітної локалізації, заподіяних вогнепальною зброєю, тупими а також гострими рубаючими предметами. У 43 черепах виявлено деформовані кулі 5, 6 мм калібру. Судово-балістична експертиза 31 з них віднесла до патронів, які були боєприпасами до спортивних гвинтівок, пістолетів та револьверів… Виходячи з висновків повторної судово-медичної експертизи про приналежність від 4 до 10 кісткових останків особам дитячого віку, слідство приходить до висновку про незаконність їх розстрілу… Службові особи Дрогобицького УНКВД допускали незаконні арешти людей, тим самим зловживали владою… Слідство вбачає в цьому ознаки злочинів, передбачених статтями 97, 103 КК УРСР в редакції 1927 р. (ст. 165 і 173 КК УРСР)".

В архівах НКВД-КГБ, нині розсекречених Службою Безпеки України, є фактаж, від якого терпне мозок:

- з початку радянської окупації на території Західної України та Буковини було створено 26 тюрем НКВС та десятки тюрем, підпорядкованих іншим каральним відомствам;

- тюрми були переповнені політичними в’язнями – "ворогами радянської влади";

- починаючи з 22 червня, згідно з інструкцією про "надзвичайний стан", тобто німецько-радянську війну, слід було негайно розстріляти усіх "політичних";

- 26 червня згідно з розпорядженням наркома внутрішніх справ Л. Берії на волю відпущено кримінальних злочинців, а всіх інших в’язнів – "евакуйовано по першій категорії" - розстріляно.

Відтак у перші дні війни у Західній Україні було замордовано (за даними архівних документів та різних дослідників) близько 22 000 осіб. У Дрогобичі розстріли тривали з 22 до 29 червня. У цей період було закатовано та розстріляно близько 1200 осіб
".

Чорними були й сторінки історії Дрогобича у воєнні часи. За період гітлерівської окупації Дрогобича загарбниками було знищено багато тисяч невинних людей, патріотів. На протидію новим окупантам в Дрогобичі, як і у всій Західній Україні створювалися осередки ОУН. Так, з липня до вересня 1941 року у обласному на той час центрі Дрогобичі відкрито працював обласний Провід ОУН, але нацистське командування не захотіло терпіти це національно-патріотичне утворення, тож 15 вересня ц.р. став початком масових арештів і розстрілів членів ОУН. У цей день силами гестапо та фельджандармерії заарештовано близько 50 членів ОУН, серед яких майже весь обласний провід, і відправлено в концтабір Монтелюпіх поблизу Кракова. 2 лютого 1943 року німці розстріляли першу групу членів ОУН на вул. Ковальській. Безпощадним виявилося німецьке гестапо і до воїнів УПА. 2 листопада 1943 року на вулиці Ковальській було розстріляно 10 воїнів УПА. Розстріли (по 10 і 20 чоловік) мали своє продовження 19 лютого, 18 березня, 2 і 6 червня 1944 року. 6 серпня 1944 року став початком повторної комуно-московської окупації Дрогобича, тобто на місце одних мародерів і вбивць прийшли інші. Період з 1947 до 1949 року відзначився наймасовішими депортаціями дрогобичан у Сибір, Казахстан та на Далекий Схід. 29 червня 1949 року було закрито костел Святого Варфоломія (згодом велика бібліотека і багато інших цінностей храму були вивезені, розкрадені і знищені за вказівкою радянської влади). У середині грудня 1950 року у Дрогобичі відбувся закритий суд військового трибуналу ПрикВО над членами підпільної молодіжної організації ОУН "Месники". Вироком трибуналу трьох членів організації було присуджено до розстрілу, а одинадцятьох – на 25 років концтаборів. Проте через два роки після смерті диктатора Йосипа Сталіна – у 1955 році, тобто у часи так званої "хрущовської відлиги" в Дрогобич почали повертатися з концтаборів ГУЛАГу незаконно репресовані тисячі дрогобичан. Вони, щоправда, були занесені у своєрідний "чорний список" КДБ, тож були обмежені у багатьох громадських правах, а так само їх родичі, нащадки не мали можливості вступити у деякі вузи чи здійснити кар’єру на робочому місті. Приховані переслідування проти них тривали аж до розвалу тоталітарного режиму СРСР та проголошення незалежності України. Нагадую, це – лише опубліковані у книзі Романа Пастуха факти, однак багато інших злочинів проти українства, як і імена самих церберів НКВС, що коїли свої злодіяння у стінах тюрми на вулиці Стрийській, досі зберігаються під завісою таємничості.

28 червня 2009 року Марія Головкевич побувала у Львові на відкритті першого в Україні державного Меморіального музею жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", що на вул. С. Бандери, 1. Як описує побачене пані Марія, "під музей міська влада виділила частину правого крила катівні НКВС, де експозиційними залами стали колишні каземати-карцери, камери-одиночки та слідчі ізолятори. Скрізь стояв дивний нудотний запах. Колишня в’язень цієї катівні, зв’язкова Романа Шухевича Дарія Гусак пояснила, що так пахне страх і людська кров…"

"До честі голови Дрогобицької міської ради першого демократичного скликання Мирослава Глубіша, його заступника Віри Байси, керівників розкопок – Мирона Бучацького, Ярослава Гладкого, Володимира Ільницького, десятків дрогобичан-ентузіастів у 1990-1991 роках зроблено надзвичайно багато", - зазначає Марія Головкевич. І це – справді так, адже вдалося гідно провести в останню путь невинно убієнних. "А далі, - продовжує науковий працівник музею, – справа нашої совісті, бо ж відомі місця масових захоронень жертв сталінізму на території Дрогобицької в’язниці (вул. Трускавецька), поховання на вул. Ів. Франка, на цвинтарі на вул. П. Орлика, у протитанкових ровах біля Старого Села та ін. Настав найвищий час віддати данину пам’яті невинно убієнним тисячам українців, у тому числі 486 замордованим дрогобичанам та сотням тих, хто взиває до нашої совісті про молитву та християнське поховання. Свідомо відкидаючи будь-яку партійну приналежність, члени Ініціативної групи та Оргкомітету зі створення Меморіалу "Тюрма на Стрийській" наголошують: меморіал – виключно народна акція, данина національної пам’яті сотням, тисячам, мільйонам безвинно замордованим сталінською комуно-більшовицькою системою…".

У розмові з автором цих рядків Марія Головкевич додала, що згідно досліджень різних науковців від 1000 до 1200 в’язнів було страчено у Дрогобицькій тюрмі на вулиці Стрийській. На час 21 червня 1941 року в дрогобицькій катівні був 81 в’язень. З початком радянсько-німецької війни їх швиденько знищили. Тіла страчених у Дрогобицькій катівні кидали у спільну яму, засипали негашеним вапном, заливали водою і потім присипали землею.

У цьому ж бюлетені заввідділом історії та природи музею "Дрогобиччина" Володимир Пограничний наводить деталі про спорудження меморіалу: "Навесні 2011 року група дрогобичан, а саме: Мирослав Маринович, Олесь Пограничний, Микола Походжай, Володимир Кулина, Володимир Пограничний і Марія Головкевич ініціювали акцію вшанування пам’яті загиблих земляків у колишній внутрішній тюрмі управління МДБ СРСР Дрогобицької області, що знаходилася у Дрогобичі на вул. Стрийській, 3 (тепер - внутрішнє подвір’я Інституту фізики і математики при Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка). Акція відбулася 22 червня 2011 року, в день 70-річчя від початку активної фази Другої світової війни на українських землях та чергової хвилі масових репресій, вчинених комуністичним режимом проти мирного населення Західної України. За оцінками експертів, у Дрогобицькій тюрмі у червні 1941 року, перед приходом німецьких військ, радянська влада перед відступом злочинно стратила понад 1000 цивільних людей – українських політичних діячів, представників духовенства, інтелігенції, патріотів. У числі загиблих – жінки та діти. Однією зі складових акції став задум створення меморіалу на задвірках колишньої МДБ СРСР у Дрогобичі. Від самого початку стало зрозуміло, що концепція меморіалу повинна мати комплексне архітектурно-мистецьке вирішення. Тому до втілення цього задуму були запрошені архітектори нашого міста. Максим Чирка розробив проект Меморіалу, який був винесений на ознайомлення громадськості міста і краю.

У ході розпочатої роботи виникла необхідність співпраці з керівництвом Дрогобицького ДДПУ ім. І. Франка та міською владою. Відтак ініціативна група під проводом о. Тараса Гарасимчука і о. Івана Паньківа звернулася до міського голови Олексія Радзієвського, який підтримав ініціативу
".

На зустріч цій ініціативі пішло й керівництво педагогічного університету.

Архітектурно-мистецьку концепцію меморіалу описав архітектор Максим Чирка:

"В архітектурно-планувальну ідею меморіалу закладено стилізоване приміщення катівні. Головний вхід на територію передбачено через портал (ворота) у вигляді тюремних ґрат, виконаних із комбінації хрестів, що символізує трагічні події минулого на місці, куди потрапляє відвідувач… Потрапивши на територію меморіалу, відвідувач наче опиняється у камерах (за проектом, їх є шість), що мають вікна з ґратами, крізь які іноді проблискував промінь надії. Монтаж меморіальних гранітних плит зі списком-мартирологом загиблих від репресій передбачено на стіні зліва від входу. Між плитами встановлено стовпи з ліхтарями та колючим дротом, що створюють атмосферу внутрішнього подвір’я в’язниці. Проектом передбачено не огороджувати територію, що так само має символічний зміст: відсутність огорожі обабіч порталу унаочнює той факт, що за тюремними ґратами людину можна ув’язнити тілом, але при тому вона може залишатися духовно вільною – для духа не існує стін та огорож".

З часу відкриття меморіалу минув рік. Працівники дрогобицького музею стали ініціаторами створення музею "Тюрма на Стрийській" у приміщеннях, де головорізи НКВС катували наших земляків. За інформацією науковців, в експозиції музею буде представлено фото, документальні свідчення очевидців, особисті речі людей, знайдені під час розкопок на території колишньої катівні; будуть збережені грати на вікнах, металеві двері та навіть представлено до уваги відвідувачів казан, у якому готували їжу в’язням. Як повідомив секретар Дрогобицької міської ради Тарас Метик, в одній з кімнат, виділених під музей, є сумнозвісна криниця глибиною 32 метри, у яку злочинці НКВС вкидали страчених в’язнів. Цей факт допоможе відвідувачам більш реально усвідомити увесь трагізм масових злочинів сталінського режиму. Відкриття музею відбудеться о 12.00 год. 25 червня, а чин освячення музею проведе Глава Української греко-католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук. Участь у поминальній панахиді візьмуть єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослав Приріз, духовенство Дрогобиччини. На пропозицію допомогти коштами у фінансуванні робіт відгукнулися всі небайдужі до трагедії минувшини краяни, які перерахували гроші на оголошений у Зверненні рахунок.

Страшні муки катувань у тюрмі на Стрийській пізнав і батько Тараса Метика – Михайло. Але він вижив, адже надалі був висланий на багато років заслання до Сибіру. Через багато років повернувся, але на нього знову чекали лихоліття переслідувань... Отже, був свідком звірств, які проводили злочинці НКВД у дрогобицькій катівні. Ще живі інші очевидці цих жахливих звірств у Дрогобицькій катівні НКВС, але їх кількість щороку зменшується… Ось про що розповів автору цих рядків секретар Дрогобицької міської ради Тарас Метик: "На мою думку, у колодязь було скинуто близько 2 000 замордованих жителів Дрогобиччини. Серед них – українці, поляки, євреї і німці. У селі Нове Село, або Найдорфі, як тоді його називали німці, а також в Уличному проживали німці. Тому у тих списках, які уклали науковці дрогобицького музею, є не тільки українці, але й особи різних національностей, які проживали на території Галичини. Одних просто розстрілювали у камерах, і оскільки вже не було можливості вивезти мертві тіла, їх прямо вкидали у колодязну глибину, засипаючи зверху вапном. Оскільки там була вода, то кати знали, що з часом вода з вапном зробить свою справу. І навіть після окупації Галичини гітлерівською Німеччиною там не було так багато замордовано людей, як руками злочинців НКВС. На відміну від останніх, німці це робили публічно, в основному на вулиці Ковальській – осіб, причетних до ОУН-УПА. Частину розстріляних вони вивозили на територію тюрми на вулиці Трускавецькій. Євреїв німці вивозили у гетто – там, де зараз знаходиться пам’ятник Степану Бандері, а розстрілювали в основному у Броницькому лісі. Коли тепер проводилися розкопки в колодязі, нічого не було знайдено. На потрібну глибину неможливо було докопатися, оскільки колодязь почав осипатися (руйнуватися). Тому колодязь залишено з можливістю у майбутньому продовжити розкопки. Тішить те, що вперше за роки незалежності України у приміщення, де стільки загинуло людей, увійде духівництво і щирою молитвою доторкнеться до гнітючої атмосфери, яка тут панує. Мета, яка при цьому переслідується – це зберегти автентичність камер. Там навіть буде стояти казан, в якому варили їжу в’язням. Яку їжу їм варили? З убитих в’язнів, тому що під час харчування вони у тому супі знаходили людські пальці. Хочеться, щоб люди зрозуміли, що ми робимо все це не для себе, а як застереження про те, щоб цього більше не повторилося. Тюрма на вулиці Стрийській у Дрогобичі була потужною в’язницею, де починалося слідство, суд і там же відбувалися розстріли. Страчених у післявоєнні роки вже у колодязь не кидали. Про події тих часів свідчив мій батько, який перебував там в ув’язненні з 1948 року. Вже точно не пригадую, але у 15-й чи 17-й камері, де він перебував, людей було так багато, що не могли знайти собі місця. Якщо лягали на підлогу спати, то всі одним порухом руки чи ноги переверталися. Найбільшою трагедією було тоді, коли викликали на допит вночі. Тоді допити проводилися з особливо звірячими катуваннями і мордуванням, тож витримати це було дуже важко. Як розповідав батько, це були неймовірні тортури. Арештовували людей тоді за будь-що: донос, ідею, приналежність до ОУН-УПА. Наприклад, варто було донести на когось, що заспівав Гімн України чи пісню "Червона калина", то через деякий час приїжджав "чорний воронок" (автомобіль) і арештовував людину, яка вже додому ніколи не повернулася. У дрогобицькому музеї зберігаються свідчення колишніх в’язнів, які пройшли ці нелюдські тортури та зуміли втекти зі стін катівні, а також записи про часи проведених на території колишніх розкопок. З кожним роком ми віддаляємося від цих подій, але хочеться зберегти історію такою, яка вона є. Тож висловлюю подяку ректорату університету за сприяння і допомогу, а також колишньому кандидату в депутати Верховної Ради України Віктору Концу, які спричинилися до того, щоб отримати в оренду музею дві кімнати колишньої катівні. Віктор Конц звернувся до Міністерства освіти і науки України, яке погодило цю оренду. Вдячний також багатьом людям, які зі щирим і душевним неспокоєм відгукнулися, спричинилися своєю пожертвою для заснування музею в колишній катівні. Їх – багато. Так, близько 6000 грн. зібрали працівники ратуші; дошкільні навчальні заклади – 1197 грн., Дрогобицька СШ № 2 – 500 грн., ЗОШ № 1 – 315 грн., Дрогобицький міський територіальний центр (надання соціальних послуг) – 500 грн., оргкомітет щодо облаштування другої черги меморіального комплексу-музею "Тюрма на Стрийській" - 500 грн., а також церковні громади та інші. Пожертви на втілення проекту були перераховані на рахунок Укрсоцбанку.

Крім цього, у всі обласні адміністрації України були розіслані запрошення, в яких була розміщена пропозиція українським ковалям приєднатися до спільної роботи над втіленням проекту "Дерево пам’яті". Кована композиція у формі дерева з гілочками калини буде встановлена біля музею-меморіалу, і на її металевих гілочках розмістять підсвічники для свічок та лампадок
".

Червона калина для українців є знаковим деревом. "Ой, у лузі червона калина…" співається у Гімні українських січових стрільців. Звучала вона і в підрозділах УПА. Авторами ескізу кованого дерева є митці дрогобицької художньої школи. "Дерево пам’яті" буде встановлено на подвір’ї колишньої катівні у День Голодомору в Україні.

Скільки окупацій, репресій, голодоморів, заслань у табори Сибіру чи Казахстану, ідеологічних обробок та кампаній морально-політичного тиску зазнав український народ! Все вистраждав, вистояв, не зламався. Ми, спадкоємці великої нації, не маємо права нехтувати пам’яттю про те, як знущалися над нашими батьками і дідами, зобов’язані з цих жорстоких уроків історії зробити відповідні висновки, щоб не допустити повторення подібних репресій над українцями у майбутньому. Ми зобов’язані пам’ятати про невинно загиблих синів і дочок України, що не зрадили і полягли у тюрмах за часи правління гітлерівської та московської імперій, передавати ці знання своїм нащадкам, щоб пам’ятали, пильнували і твердо стояли на варті Соборної і Незалежної України.





Переглядів: 11216

Коментарі (36)
 
Так, повністю погоджуюсь з автором, що хто тільки і як тільки не знущався з нашого народу, і, на превеликий жаль, ці знущання продовжуються. 
Йде зачистка території України, про щр свідчить послідовне зменшення чесельності населення, деградує цвіт нашої нації, подивіться що робиться в селах, народ спився, ніхто не працює, а що буде далі?
Рейтинг: 26+ -1-
 
Василь, 08:19 21 червня 2013 р.
 
Дякую авторку за глибокі думки та широкий масив інформації. Ця стаття важлива, бо вилазять ще жуки з червоними зірками, що носили вбивці нашого народу, і пробують заховати правду. 
Здається ще бракує інформації про те, що спорудження Меморіалу ведеться за радянською схемою. Очолює "начальник", а підлеглі виконують його розпорядження. В комуністичні часи за таке навіть давали премії. Тепер, здрібніли - "начальник" роздає тільки грамоти. А громади, яка ініціювала це, збирала кошти навіть не запросили на поріг. "Начальник" не бажав радитися ні з ким, що має бути, як виглядати, чи варто завершити розкопки?  
Йому громада заважала, тому знехтував комітетом захисту Меморіалу "Тюрма на Стрийській". Тому й сьогодні "начальник" робить на святій землі Меморіалу, що хоче, за радянською звичкою, зневажаючи громаду, думає - народ все з'їсть!  
І їмо, бо вже готові дякувати "начальнику" за його любов до нас, за його велику ласку, що робить для нас. Дійсно, міг би й не робити Меморіалу, міг би ганяти і не допускати, як це вже робив в кінці 80-х... 
Прихід отців до комуністичного лідера в минулому, який до тепер не розкаявся за свої діяння, з проханням про побудову Меморіалу жертвам того ж комуністичного режиму буде згадуватися нам на кожному кроці. Це буде нам спогадом, що власну гідність треба здобувати не тільки любов'ю до ворогів своїх, але, головне, любов'ю до свого ближнього, надаючи йому перевагу, а не "начальнику". 
Цей Меморіал, повинен нагадувати нам, що ніяка тимчасова вигода, не може бути здобута за рахунок нашої пам'яті перед там постраждалими і мого батька, в тому числі. Вічна пам'ять жертвам радянської системи! Велике прохання до Бога про благословення для нас на віднаходження власної гідності! .. 
П.С. Подивитися на коване "дерево" не зможу прийти - це буде неживий свідок тоталітарного мислення в творенні цього Меморіалу та трагедії, що там відбулася. А ти читачу?
Рейтинг: 9+ -4-
 
, 09:53 21 червня 2013 р.
 
Юрий Федчак Ви ростете як журналист. Шкода що ниде не мож поставити на бильший ресурс щоб оцинили
Рейтинг: 21+ -6-
 
Федис М.Б, 10:23 21 червня 2013 р.
 
Розпочинали розкопки 8 осіб. /див.газета "Вільна Україна" 24 серпня 1990р. Р.Пастух/ таких керівників розкопок взагалі не було. Чим проходить більше часу то стає більше героїв. До честі Мирона Бучацького, Ярослава Гладкого було б добре розповісти правду.
Рейтинг: 1+ -5-
 
, 10:39 21 червня 2013 р.
 
Максиме Федис, дякую! Понад 30 000 читачів - це велика аудиторія. Якщо кожен з них поділиться адресою цієї сторінки "Дрогобич Інфо" на інших сайтах, запросить прочитати цей об'єм інформації своїх родичів і друзів, знайомих і незнайомих з усіх куточків України чи діаспору за кордоном - значить моя праця була недаремною. 
Висловлюю подяку всім, хто допоміг мені у створенні цього матеріалу.
Рейтинг: 23+ -4-
 
, 12:12 21 червня 2013 р.
 
Юрій Федчак! Дякую ТОБІ, друже, за такий матеріал, який ТИ зробив! Зробив велику справу! Я був тоді на розкопках, але не зміг довго там бути, бо думав що упаду і серце зупиниться від побаченого, від того що залишилося від людей, наших людей - батьків, матерів, дідів і бабусь! Наших діточок і внуків! Дякую ТОБІ від щирого серця, від душі! Я жму ТВОЮ мужню руку і за те, що є такі журналісти, які спроможні на даний тяжкий мафіозний час давати інформацію про ті не так вже далекі часи\щоб ми не забували\ і наше життя, сьогодняшне! ДЯКУЮ!
Рейтинг: 18+ -4-
 
снайпер плюс, 17:48 21 червня 2013 р.
 
З 9-ї хвилини починаючи фільм не зміг далі дивитися: злива сліз і смутку! Оберігай, Господи, душі невинно убієнних у Царстві Твоєму, а ми на землі- пам"ять про них!
Рейтинг: 15+ -2-
 
Свідок зафільмованого дня, 18:41 21 червня 2013 р.
 
Ми говоримо про репресії , пам"ять , осуджуємо злочинців КДБ , але чомусь не називаємо імена, фамілії цих катів ! Де вони , де ці нахабно відібрані КДБ квартири в Дрогобичі ? Чому нащадки катів і надалі спокійнісінько проживають у відібраних помешканнях , а деякі з них і досі з презирством ставляться до нашої мови? Невже нічому не навчились Дрогобичани, країна в цілому? Можливо є сенс з огляду на минуле створити книгу " Ворогів України" , бо як відомо з історії , метафізики , історія може повторюватись .
Рейтинг: 15+ -3-
 
Аналітик, 20:56 21 червня 2013 р.
 
Пришелепкуваті дітей ще до гробів припхалиі на коліна заставили стати. Ці діти могли отримати психологічну травму на все життя. А тепер не дивуйтесь чому мешканці нашого сходу та поляки вважають західну частину несповна розуму.
Рейтинг: 5+ -19-
 
Євген, 23:26 21 червня 2013 р.
 
Так , а де мої коментарі про Комуняку ЄВГЕНА !
Рейтинг: 8+ -3-
 
22, 13:44 22 червня 2013 р.
 
Юрій Федчак! молодець, грамотно і доступно написано. Більше б таких статей тдіб люди почали трішки обдумувати і осмислювати ! А не критикувати і кидати репліками. Колсальна робота !
Рейтинг: 13+ -1-
 
Мартин, 16:33 22 червня 2013 р.
 
Полуправда - это всегда ложь. Прочтите заметку Жука на droginfo.com.ua "Чому у Дрогобичі згадують жертв НКВС, але замовчують жертв гестапо?" Мыколы Жука от 11.07.2012. Создаётся впечатление, что умышленно искажается историческая правда, ведь на Стрыйской кроме энкаведистов и гестаповцы работали, только чёрную работу - убийства и пытки - осуществляли местные прихвостни нацистов, потомки которых и пишут подобное, не стесняясь и не краснея от собственной лжи. Пусть будут прокляты до 7 колена в соответствии с Божьим словом все эти мерзкие полицаи и их потомки-подонки, которые рядятся в патриотов.
Рейтинг: 6+ -21-
 
Гордый Еврей, 21:42 22 червня 2013 р.
 
Если снимете мой пост, то это будет еще одним доказательством, что такую полуправду-ложь разместили на первой странице вверху потомки полицаев. За этом вы прокляты Богом, виновники Холокоста!
Рейтинг: 6+ -18-
 
Гордый Еврей, 21:50 22 червня 2013 р.
 
Чуєш, "гордий єврею", жовта статейка миколи жука - то така сама бридка брехня і провокація, як і твій *** пост. Проклинаючи українців - сам згинеш у вогні пекельному. Єврею, краще "помалкивай", бо нарвешся на цьому сайті на таку правду про євреїв у Дрогобичі, що соромно буде людям в очі дивитися. Краще про євреїв мовчи, бо їм же зла наробиш.
Рейтинг: 19+ -4-
 
Зеня, 09:20 23 червня 2013 р.
 
Гордому єврею ще раз втовкмачу, що за німців стріляли тут всіх: і жидів, і українців, і поляків. Але чого волаєш про жидів? Що вони робили на українській землі? Хто їх сюди кликав? Чого їм не сиділося в ізраїльській землі і чого приперлися сюди? Жиди заганяли українців хитрістю і брехнею у великі борги, відбираючи через куплені суди при тім і землю, і все майно. Українці зробили євреям Холокост? Гордий єврею, ти що, хворий на голову? В Україну спочатку прийшли одні гниди, і нищили нарід, потім другі, треті і так далі. Ми - українці - господарі на своїй землі, тому не треба нам брехнею тут мізки вправляти! Москалі прийшли сюди тільки як окупанти, так само як і німці. Що москалі робили тут? Переодягалися у вишивані сорочки, говорили українською мовою, входили у довіру людям, а потім чинили такий терор, що прокляттям на них не буде кінця. Вони і досі, як і ти, "гордий" жиде, почуваються на нашій землі господарями. Фактично всі вони - загарбники, як і німці. А тобі, "гордий єврею", якщо хочеться справедливості - дуй на свою землю в Ізраїль, і відновлюй цю справедливість на своїй Богом даній тобі землі, а українцям Бог дав українську землю. Українці все витримали, вижили і мають свою землю. То, що молоду державу зсередини руйнують різні злочинці - справа часу, дамо собі раду і без різних жуків.
Рейтинг: 21+ -6-
 
Зеня, 10:34 23 червня 2013 р.
 
Неграмотному нацисту Зене отвечу так. Вы знаете, что Иисус Христос, которого западный христианский мир считает Богом, был тоже, как вы выразились "жидом", апостолы христианской веры тоже евреи, христианская же религия утверждает (если вы забыли), что после воскресения Христа, уже нет ни эллина, ни иудея, что человечность стоит выше национальных различий. Более того, скажу вам, что евреи, например, выдающиеся физики с мировым именем Альберт Эйнштейн, Лев Ландау, Ричард Фейнман, Вольфганг Паули, Виталий Гинзбург, Мюррей Гелл-Манн, Жорес Алфёров и т.д., выдающиеся математики Жак Адамар, Андре Вейль, Норберт Винер, Израиль Гельфанд, Александр Гротендик, Георг Кантор, Леонид Канторович, Пол Коэн, Леопольд Кронекер, Рихард Курант, Рудольф Липшиц, Герман Минковский, Джон фон Нейман, Эмми Нетер, Григорий Перельман, Альфред Тарский, Феликс Хаусдорф, Самуэль Эйленберг, Карл Якоби и т.д., биологи и медики Карл Ландштейнер (открыл группы крови), Артур Эйхенгрин (аспирин), Соломон Ваксман (лечение туберкулеза), Эрнст Чейн (пеницилин), нет сил перечислять выдающихся евреев, которые оставили огромный вклад в мировой науке и технологиях, литературе, искусстве и т.д. Всего евреев в вмире около 15 млн., а вклад в развитие человечества непропорционально высок. Даже такие религии как христианство и ислам имеют еврейское происхождение. Понятно, что в любом народе есть гении и подлецы, факты говорят о том, что мир обязан евреям многими достижениями. Кстати, нынешнее процветание Германии напрямую связано с тем, что великий немецкий народ нашёл в себе силы покаяться за грехи отцов, также и римская церковь нашла в себе силы в лице Папы Римского Иоанна Павла II покаяться перед еврейским народом. Я думаю, что если мы хотим процветания на земле, мы должны избавиться от старых предрассудков, наш мир стал слишком мал, люди ездят по всем странам и живут, где хотят, сейчас другое время, время новейших технологий. Кстати, немало украинцев в первую очередь с Западной Украины ( в которой практически почти нет уже евреев, поляков и русских) едут работать и жить в Москву, Сибирь, Дальний Восток (Россия), Польшу, Чехию, Италию, Португалию, Испанию, Голландию, потому что хотят жить лучше, для них уже главным является приоритет финансовой обеспеченности, а не старые нацистские байки.
Рейтинг: 6+ -24-
 
Гордый Еврей, 14:39 23 червня 2013 р.
 
Єврейчику, бога взагалі немає, як і "Діда Мороза" і тому подібної "чєпухи".
Рейтинг: 3+ -7-
 
Євген, 15:27 23 червня 2013 р.
 
"Гордому єврею" - адекватна відповідь: свої байки про велич бідного-нещасного єврейства розповідай там, в Ізраїлі. Ми вже ситі наглою багаторічною брехнею і фальсифікаціями таких же псевдо-істориків, які за вказівкою тих же масонів писали нам брехливі підручники комуністичної доби. То чому живеш тут, на нашій землі? Це ми - українці - є аріями, найцивілізованішою нацією у світі. Ви спочатку розберіться з Гітлером, якого він був походження і чому вас так ненавидів? Чому і весь світ євреїв разом з азіатами з Москви так ненавидить? 
А взагалі і перед Україною пора тобі від імені всього Ізраїлю покаятися, як і Москві, бо є за що і давно пора! Ми не позбавимося від упереджень, а позбавимося від ось таких отруйних зомбувань різних брехливих ідеологів, які відпрацьовують зароблені гроші. Тому ми нарешті знаємо і відновлюємо історичну правду - такою, якою вона є, а всю цю брехню - на смітник. 
Ми назвемо у тисячу разів більше видатних українців, які залишили по собі у світовій науці чи культурі здобутків, ніж всі євреї за свою історію існування. 
Це - перше. 
А друге, нагадаю тобі, фальшивий єврею, що справжній єврейський ортодокс ніколи не напише слово Бог повністю, як і не опуститься на таку банальну ахінею, залишену тут тобою. Справжній єврей - надзвичайно розумна і вихована людина. Тому з тебе такий єврей, як з негра - українець. З мови бачу, що ти - звичайний троль-москаль, невихований, безкультурний, без роду-племені, чужинець на вкраїнській землі. 
Тому повертайся на свою рідну землю московитів - у Сибір. Гроші на квиток вже собі заробив? :grin
Рейтинг: 24+ -3-
 
Українець, 15:55 23 червня 2013 р.
 
Гордий єврей, прихвостнем якого ... будеш? Звідки вітер дує?
Рейтинг: 18+ -4-
 
Українець, 15:59 23 червня 2013 р.
 
Цікаво, а чи пробував хтось подати списки і біографії студентів тодішнього вчительського нституту, що були закатовані і увязнені у тій тюрмі? Та списки тих хто їх видав? А чи є там приізвища тих викладачів які наказали із церквии св. Петра і Павла зробити там Студентський клуб?
Рейтинг: 4+ 0-
 
Андрій, 16:11 23 червня 2013 р.
 
"Українцю".Це ти " є арієць, найцивілізованіша нація у світ"і? Читаючи твої комети , враження - що ти ще з пальми не зліз. "Арієць", блін..
Рейтинг: 2+ -18-
 
Мешканець, 12:00 24 червня 2013 р.
 
Публікація про трагічну дату і поминання невинно убієнних в коментарях все більше стає схожою на заклики до Гайдамаччини! Може, вже ША?! А то, видається, що мало не цілий світ перед нами має стояти на колінах, а ми тут всі- найправедніші (невже Українці Українців повсякденно і на всіх теренах так люблять- аж до ненависті (що, власне, і є найвищим проявом любові- любов аж до ненависті))? Ні по кім не дзвоніть задарма пустослівно, бо кожен дзвін у всі часи дзвенів за кожним і над усіма! А то якось негонорово: ми ж у своєму місті нездатні бодай папірець чи окурок пронести хоча б через пів-міста, аби викинути в урну, а не там, де стаю- там і ср...ю! Зате на всіх парадованнях- ми перші і обов"язково- перед ясні лиця, одні навперед одних. А дристач опісля- нехай раби визбирують (свої, доречі, а не звідкись там понаприїхалі).
Рейтинг: 2+ -9-
 
?!, 12:10 24 червня 2013 р.
 
Слава Украине!
Рейтинг: 5+ 0-
 
Я, 09:20 25 червня 2013 р.
 
цікаво де ті кати нквдисти зникли, країна повинна знати імена своїх "героїв", чи їх дітей, бо ходять десь поміж нас с..и.
Рейтинг: 14+ -2-
 
гість, 10:04 25 червня 2013 р.
 
фото 32.
Рейтинг: 7+ 0-
 
Хто давав команди?, 10:57 25 червня 2013 р.
 
Уланов, Сабуров, Колодяжний - прізвища чекістів , які реально працювали на Дрогобиччині . За часів СРСР на будинках де вони проживали висіли пам"ятні дошки з іхнім званням та фамілією.
Рейтинг: 10+ -3-
 
Аналітик, 15:41 25 червня 2013 р.
 
У таких місцях бути просто присутнім неможливо: душа живої людини здатна осягнути цю трагедію лише тоді, якщо сама пережила щось подібне у своєму житті. Я не про пам"ять: ті, що були вбивцями, могли й не бути ними (не виконавши наказу- вони самі стали б жертвами). Діти їхні ні при чім- в той час вони були, очевидно, ще або маленькими, або просто могли не знати про специфіку служби, та й час був такий, м"яко кажучи, не мирний. Радше за все, треба осягнути миролюбство десятиліть по тих часах, осягнути глибинно, а не просто як данину пам"яті (данину пам"яті по-справжньому віддають лише ті, хто там був- чи в ті часи, чи у недавні, чи навіть у теперішні). Пробачте, але весь час перебування на церемонії відкриття музею "Тюрма на Стрийській" не покидала думка: кати могли й не знати про те, за що катують своїх жертв, - поняття офіцерської честі часто зводиться і лише до ревного виконання своїх службових обов"язків (воно у мирний час також відрізняється від вирозуміння честі у час воєнний), і чисто матеріалізоване (тих самих своїх дітей їм також треба було годувати і сім"ї утримувати- та й це була їхня робота, а не просто особиста забаганка; справжність тогочасного було під силу осягнути лише втаємниченим у реальний стан справ- зрештою, так є завжди). Прости мені, Господи, але так само думалося і про те, що сама церемонія відкриття музею частково була абсолютно офіцієзованим заходом, свого роду піаром для почесників (мабуть, котрісь з них мусили там бути, бо цього вимагає їхній нинішній статус- посадовців різних рівнів, не більше). Це відчувається. Протистояння ідеологій, понапридумуваних, найчастіше, абсолютно далекими від народу його ж поводирями- завжди трагедія для націй! Краще б не було взагалі ніяких ідеологій- у земному повсякденні й без того вистачає клопоту. Але: поміж дощами, що з самого ранку шандарахкотять над Дрогобичем, оте сонячне проясніння небес (у час церемонії відкриття музею)- також багатозначне! Як і те, що упродовж всього заходу не прозвучало жодного прізвища людей, котрі безпосередньо (! ) доклалися до створення (облаштування) території новоствореного музею- лише пани панів похвалили! Ну, так: прості повмирають, а пани будуть самих себе і одні одних коронувати, забуваючи, що простих- таки в сотні разів більше і вони завжди сильніші навіть від одноразових підпанків! Та, аби не зсумбурювати всі теми в одну - то й крапка: це лише суб"єктивна думка- і, в ідеалі, ідеалу не існує. Меж не має лише самовдосконалення, та й то- тоді лише, якщо воно не має за мету самовдосконалення перетворити на нездорову спробу перевдосконалення мало не цілого всесвіту, у якому, очевидно, все- зовсім інакше! Бо у всього, що було, що є, і що буде- один автор: Творець. А їз землі ми дивимося, найчастіше, лише очима- на хмари, але чи бачимо душами- Небо?!
Рейтинг: 10+ 0-
 
Поміж рядками, 17:41 25 червня 2013 р.
 
1 липня 1941 року в Дрогобич входять війська гітлерівської Німеччини та її сателіта тисовської Словаччини. Військова комендатура німців, яка керувала містом протягом липня, знаходилась в готелі"Європа". Комендантом міста призначено майора Баєра. Він видав розпорядження про введення в обіг нарівні з рубльом німецької марки, пізніше в обіг повернуто злотий. Протягом тижня в місті відновлено електро- та водопостачання. За пару днів відновлено газопостачання, хоча населенню, крім німців, заборонялось використовувати газ для побутових потреб з 8-ї ранку до 6-ї вечора. 
 
В будинку № 2 по вулиці Стрийській (біля церкви Петра й Павла) розмістився обласний провід ОУНР під керівництвом уродженця Сколівщини Андрія Шукатка (псевдо «Шрам»). 29 районів області було об'єднано в три округи: Перемиську, Самбірську, та Стрийську, які мали свої надрайонні проводи. Дрогобицький район з своїм провідником напряму підпорядковувався обласному проводу. 
 
3 липня 1941 року в Народному домі член проводу Василь Николяк («Клен») оголосив про Акт відновлення Української Держави. 5 липня в дрогобицькій пресі опубліковано «Маніфест ОУН».[12]. Наступного дня на кількатисячному мітингу, що зібрався на площі перед церквою святого Юра, В.Николяк повідомив про створення у Львові уряду української держави на чолі з прем'єром Ярославом Стецьком. Присутні на мітингу присягнули на вірність Україні. 
 
З серпня 1941 року по серпень 1944 року Дрогобич в складі дистрикту Галичина входив до складу генерал-губернаторства з центром у Кракові. Дрогобицьку область перейменовано на окружне староство (Крайсгауптманшафт Дрогобич). Старостою округи (крайсгауптманом) призначено Є.Адамчика, а в 1942-1944 роках цю посаду обіймав адвокат з Дюссельдорфа Ґарґентс. Міською управою керував бургомістр адвокат Осип Костшембський. 
 
11 липня на окружних зборах відновлено роботу Союзу українських кооперативів на чолі з Дмитром Німиловичем. Цього ж дня за участю дрогобицьких лікарів знову запрацювала Каса хворих під керівництвом директора Теофілія Гладиловича та начального лікаря Володимира Чапельського. Після вимушеної перерви під управлінням Антона Левицького запрацювала і почала нарощувати потужності Народна торгівля. В 1943 це товариство, обслуговувало в 10 магазинах 55 % жителів Дрогобича. З 28 липня відновлено роботу міського ринку (щопонеділка). Протягом 27 липня - 2 серпня був проведений перепис населення міста. 
 
Відмовивши керівництву ОУН у створенні власної міліції, дрогобицьке гестапо з середини липня почало набір та навчання Української допоміжної поліції. 18 липня замість евакуйованої сформовано нову міську пожежну команду. На початку осені в місто введені фельджандармерія (нім. Feldgendarmerie — польова жандармерія) та відділ шуцполіції (нім. Schutzmannschaft), який відповідав за безпеку нафтопромислу як наземну, так і з повітря. 
 
З липня в Дрогобичі з періодичністю три рази на тиждень розпочато випуск газети, яка отримала назву «Вільне слово». Влітку поновив репетиції й виступи та вернувся до звичного концертного репертуару хор Боян Дрогобицький. 17 серпня футбольна команда місцевого спортивного товариства «Підгір'я» з рахунком 4:3 перемогла на своєму полі клуб «Ріпник» з Борислава. Існувало в Дрогобичі ще товариство «Ватра». 
 
В серпні в місті для допомоги українським громадянам та установам організовано товариство «Українська Допомогова Акція» (УДА). 5 вересня УДА реорганізовано в Український Окружний Комітет (УОК), структурну ланку Українського Крайового Комітету, а з 1 березня 1942 року — Українського центрального комітету. При фінансовій допомозі УОК запрацював аматорський театр. З 25 вересня по 27 вересня проведено запис дітей з 1928 по 1934 роки народження на навчання в українських народних школах. В грудні відкрито «Державну гімназію з українською мовою навчання в Дрогобичі». Відновлено вивчення латинської мови та релігії. Російську мову замінено німецькою. 
 
15 вересня силами гестапо та фельджандармерії заарештовано близько 50 членів ОУН, серед яких майже весь обласний провід, і відправлено в концтабір Монтелюпіх поблизу Кракова. Після Андрія Шукатки обласний провід очолив його заступник Василь Николяк. 
 
З 1 грудня 1941 року в місті введено картки. Основний набір харчів, який отримували всі працюючі жителі міста (близько 19 000 чоловік) в грудні становив: борошна — 400 грамів, кави — 80 грамів, м’яса — 400 грамів, хліба — 6 кілограмів, цукру — 800 грамів. Дрогобичани, які працювали в уряді та важливих установах чи підприємствах (близько 2 000 чоловік) мали право на додатково борошна — 400 гр., масла — 126 гр., мяса — 400 гр., цукру — 500 гр. Крім того, 577 дітей до двохрічного віку та 490 хворих отримували щодня по 250 гр. молока. Але все це не стосувалося єврейської громади Дрогобича. 
 
12 квітня 1942 року розпочато мобілізацію дрогобичан з 1919 по 1922 роки народження до баудінсту. Молодь використовували для важких некваліфікованих робіт на НПЗ, підприємстві по виготовленню дахівки, будівництва та ремонту доріг, копання траншей тощо. 
 
В 1942 році в Карпатах гітлерівцями був схоплений Олекса Гасин (псевдо «Лицар»), член Крайового проводу ОУН. Його перевезли до міста та тримали в тюрмі при гестапо на вулиці Стрийській. Завдяки проведеній операції підпілля ОУН, 9 квітня 1943 року він був звільнений. 
 
В 1943 році на Дрогобиччині, як і по всій Галичині, почали створюватись загони Української Народної Самооборони, реорганізовані в грудні в УПА-Захід. Гітлерівці у свою чергу активізували антиукраїнські акції, арештовуючи та знищуючи членів ОУН, УПА та їх симпатиків. Весною заарештовано Володимира Кобільника, який виконував функції повітового провідника ОУН. Смерть свою зустрів 28 лютого 1945 року в концентраційному таборі в Шембурзі. 
 
23 квітня місто та НПЗ піддано бомбардуванню. Силами німецьких спеціалістів та дармової (євреї та полонені) робочої сили виробництво швидко відновлено. 
 
28 квітня оголошено про створення дивізії «Галичина». 3 травня відбулась окружна нарада присвячена питанню формування дивізії. Через деякий час на площі Театральній запрацювала комісія, яка 6 днів на тиждень з 8 ранку до 6 вечора приймала бажаючих. Вже з 17 липня по 19 липня перші групи майбутніх дивізійників на поїздах відправились до Львова. 
 
З більше ніж 10 000 полонених червоноармійців, які знаходились в таборі біля Бригідок в 1941 році, в травні 1943 залишилось живими лише 2 200 чоловік, з них приблизно 880 узбеків, 660 росіян, 330 українців та 220 киргизів. 
 
В жовтні розстріляно групу українських повстанців з тюрми. В тому ж місяці в окрузі, як і по всій Галичині, запроваджено інститут заручників, тобто окупаційною владою заарештовувались та кидались до в'язниці мирні жителі, над якими при першій же антинімецькій акції проводилась екзекуція. Також практикувався розстріл полонених повстанців, за антинімецькі дії УПА. 
 
Вранці 26 червня 1944 року в рамках операції «Френтік-2» 71 бомбардувальник «Літаюча фортеця» В-17 8-ї повітряної армії ВПС США в супроводі 56 винищувачів Р-51 «Мустанг» з аеродромів в Україні здійснили авіаналіт на Дрогобич, скинувши на НПЗ та місто 1125 двухсотпятидесятифунтових авіабомб, після чого полетіли на бази в Італії. 
 
Влітку 1944 року, у зв'язку з наближенням лінії фронту до Дрогобича, установи Третього Рейху одну за одною евакуйовано з міста. Разом з ними на захід, ближче до військ союзників СРСР по антигітлерівській коаліції, покидала Дрогобиччину й частина її мешканців. 
 
Згідно з Актом від 10 травня 1945 року Комісії з розслідування нацистських злочинів в Дрогобичі розстріляно 14 500 осіб (з них більше 10 000 в Броницькому лісі), знищено 10 800 військовополонених, убито 42 вчителі, 47 лікарів, 100 робітників та інженерів керамічного та нафтопереробних заводів, вивезено на примусові роботи до Німеччини 3 100 мешканців.
Рейтинг: 12+ 0-
 
не тільки нквс, 19:35 25 червня 2013 р.
 
Як стверджують сучасні захисники пам'яті вбитих, відкриття Меморіалу присвячується жертвам режиму, що були вбиті у тюрмі управління МГБ СРСР. Ну, по-перше тоді (1939-1941) не було ще міністерств, а були народні комісаріати. По-друге, потім було МДБ (міністерство державної безпеки, МГБ - російською). І головне питання, яке цікавить мене роками - чому у Дрогобичі замовчують про тисячі жертв гестапо, катівня якого була у тому ж будинку у 1941-1944 році?  
 
4 грудня 1939 року було створено Дрогобицьку область. Обласне управління НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ, прообраз сучасної міліції) зайняв приміщення за адресою вулиця Стрийська, 3. Тут же було і розміщено одну з тюрем.  
 
Щоб б не стверджували з піною у рота ідеологи націоналізму, але тотальних репресій 1939-1941 року не було, як і масових розстрілів. Це визнають навіть націоналістичні історики, що аж після 22 червня 1941 року (початок Великою Вітчизняної Війни) розпочалися розстріли арештованих і "неблагонадійних" громадян, причому виключно за наказом Берії - з Москви. 
 
Слід також відмітити, що переслідуваннями піддавалися у першу чергу поляки. Українці та іудеї - у значно меншій мірі. Тому надзвичайно ницими виглядають прагнення деяких сучасних політиків представити 1939-1941 роки як період, коли росіяни винищували українців. Це міф, який настирливо вбивають у голови наших співвітчизників. 
 
Отже, з 22 червня 1941 року Дрогобич почала бомбити німецька авіація. З 22 по 29 червня силами НКВС проводилися арешти у місті. І коли стало очевидним, що Дрогобич не втримати, частину арештованих вивезли, а кількасот людей розстріляли.  
 
Одразу ж після захоплення Дрогобича гітлерівськими військами 1 липня 1941 року було виявлено 74 трупи на колишньому єврейському цвинтарі (потім там звели Будинок побуту, зараз у тій будівлі "Добре серце", кафе-бар "Софія", перукарня, меблевий магазин) та у ямі на подвір'ї сучасного фізмату. Ідентифіковані були лише 6 осіб.  
 
Забігаючи вперед, нагадаю, що у серпні-вересні 1990 року під час розкопок і досліджень на вул. Стрийській, 3 і території саду, прилеглого до будинку в'язниці, знайдено тіла 486 людей. Отож, знайдено разом 560 убитих людей. Абсолютно невідомо, скільки серед них було євреїв, поляків та українців. Також невідомо, чи вбиті були дрогобичанами, чи мешканцями області - адже, як йшлося вище, на Стрийській, 3 було розміщено обласне управління НКВС Дрогобицької області. До речі, невідомо також, чи викопані у саду біля ІФМІ трупи були жертвами саме НКВС. Існує думка, що немало трупів у цій землі з'явилось також після перебування у цій будівлі гестапо протягом 1941-1944 років. 
 
А тепер щодо гестапо, яке було утворено 7 липня 1941 року у Дрогобичі і знаходилось у тій же будівлі. Практично всі ці факти ви можете прочитати в Українській Вікіпедії, де є посилання на джерела, отож голослівним мене назвати ніхто не зможе.  
 
Вже 12 липня 1941 року у лісі біля Дрогобича (урочище Тептюж) розстріляно більше двох десятків євреїв, серед яких і корінні дрогобичани, і біженці з Відня. Пізніше знайдені тіла помилково приймуть за замордованих НКВС українців та поховають за участю священиків, як християн.  
 
Відмовивши керівництву ОУН у створенні власної міліції, дрогобицьке гестапо з середини липня почало набір та навчання Української допоміжної поліції (шуцполіція). Відзначу, що німців у гестапо Дрогобича було лише 13 осіб, які здійснювали, у більшості, керівні функції. Всю чорну роботу, як можна здогадатися, виконували саме поліцаї. 
 
22 липня за втечу 17 євреїв з відділу для праці розстріляно 20. 
 
На початку листопада гестапо та жандармерія знищили в Броницькому лісі 420 осіб похилого віку, переважно євреїв.  
 
22 листопада знову в Броницькому лісі розстріляно ще 250 чоловік. Знищено 65 хворих з єврейського дитячого сиротинця. 
 
26 січня 1942 року гітлерівці стратили 4-х підпільників, учасників комуністичного підпілля. 
 
З 6 серпня по 8 серпня від 4 000 до 6 000 євреїв з Дрогобича вивезено до міста Белз (так звана "акція Белзець") для ліквідації в концентраційних таборах, зокрема в Собіборі. Через деякий час фашисти вивезли ще близько 2 500 осіб. 
 
19 жовтня 1942 року близько 4 000 євреїв вигнано з будинків до тимчасового табору на вулиці Гарбарській, де їх 3 тижні утримували без води та їжі. Уцілілих відправлено в концтабори. Незабаром протягом трьох тижнів гітлерівцями проводилась так звана "жіноча акція", внаслідок якої ліквідовано 1200 жінок. 
 
19 листопада, у "дикий четвер", близько сотні дрогобицьких євреїв загинуло на вулицях міста. Серед них Бруно Шульц, якого вбито двома пострілами в голову при виході з юденрату на вулицю Чацького (тепер Шевченка). 
 
У 1943 році на Дрогобиччині, як і по всій Галичині, почали створюватись загони Української Народної Самооборони, реорганізовані в грудні в УПА-Захід. Гітлерівці у свою чергу активізували антиукраїнські акції, арештовуючи та знищуючи членів ОУН, УПА та їх симпатиків. Знищення відбувалось по понеділкам та вівторкам на вулиці Ковальській під стіною навпроти ресторану "Європа" шляхом повішення або частіше розстрілу. За споминами дрогобичан старшого покоління раніше біля цього місця був невеликий фонтанчик з кам'яними жабками. Пізніше, за радянських часів, його прибрали і там поставлено пам'ятник та п'ятикутну зірку з Вічним вогнем, та про те, що більшість покараних на смерть було українськими повстанцями чи їх підтримували, комуністична пропаганда не згадувала. 
 
З більше ніж 10 000 полонених червоноармійців, які знаходились в таборі біля Бригідок в 1941 році, в травні 1943 залишилось живими лише 2 200 чоловік, з них приблизно 880 узбеків, 660 росіян, 330 українців та 220 киргизів. 
 
21 травня та 22 травня фашистами знищено хворих з єврейського шпиталю. З спійманих 735 іудеїв 30 розстріляно, 705 відправлено до Львова. 
 
4 червня нацисти знову почали декого з євреїв розстрілювати на місці. Решту вивозять до Броницького лісу, примушують роздягнутися та знищують групами від 6 до 10 осіб. Ховають в викопаних розрахованих на 200—300 трупів ямах. 
 
27 липня 1943 року 680 євреїв кинуто окупантами до тюрми на вулиці Стрийській, за деякий час 640 вивезено в Броницький ліс та розстріляно. Куди поділись решта 40? Точно не потрапили на волю. Швидше за все, були вбиті ще під час перебування у гестапо і закопані у саду чи на подвір'ї катівні (Стрийська, 3), а потім віднесені до числа жертв НКВС. 
 
У жовтні розстріляно групу українських повстанців з тюрми. В тому ж місяці в окрузі, як і по всій Галичині, запроваджено інститут заручників, тобто окупаційною владою заарештовувались та кидались до в'язниці мирні жителі, над якими при першій же антинімецькій акції проводилась екзекуція. 
 
2 листопада розстріляно 10 повстанців. 4 листопада гестапо розстріляло ще десятьох. 
 
30 листопада в Карпатах в бою з загоном УНС імені Кривоноса було вбито обершарфюрера дрогобицького СД Лявфмана. За це гестапо 10 повстанців повісило. 
 
8 січня 1944 року воїни УПА на околиці міста Турка напали на відділ шуцполіції. 11 січня за це в Дрогобичі страчено 10 повстанців. Страти повстанців продовжувались і надалі: 19 лютого, 18 березня, 2 червня (20 чоловік), 6 червня (10 членів УПА). 
 
25 травня польські підпільники Армії Крайової на залізничній станції в селі Рихтичі здійснили напад на склад зброї та військового спорядження. Учасники акції між собою розмовляли виключно українською мовою. Крім того, в убитого під час операції керівника Яцека Пжетоцького, емісара Уряду Польщі в еміграції, знайшли фальшиві документи, виписані на українця. Тому й не дивно, що кара впала на представників української громади міста. Через 2 дні, 27 травня, повішено 20 заручників-українців. 
 
Німецьку окупацію пережили в Дрогобичі біля п'ятисот осіб єврейської національності, серед яких і головний рабин міста Якуб Авіґдор. 
 
Згідно з Актом від 10 травня 1945 року Комісії з розслідування нацистських злочинів в Дрогобичі розстріляно 14 500 осіб (з них більше 10 000 в Броницькому лісі), знищено 10 800 військовополонених, убито 42 вчителі, 47 лікарів, 100 робітників та інженерів керамічного та нафтопереробних заводів, вивезено на примусові роботи до Німеччини 3 100 мешканців. Місту завдано матеріальних збитків на 22 000 000 рублів. 
 
Отож, чому у Дрогобичі замовчують жертв нацистів? Кому вигідно, щоб люди не знали правди? Для чого роздувати кількість жертв НКВС і замовчувати у десятки разів більшу кількість жертв гітлерівців? Можливо, це діло рук нащадків тих поліцаїв, які тоді розстрілювали людей у Дрогобичі та Броницькому лісі?
Рейтинг: 11+ -1-
 
не тільки нквс, 19:42 25 червня 2013 р.
 
Відповідаю нацистам, я за походженням справжній Українець з справжньої України, а не з території, де зупа, канапка, пєц та інші полонізми домінують в місцевому галицькому суржику, у мене, м'яко кажучи, немає любові ані до енкаведистів, ані до есесівців, чи оунівців. Я хочу, щоб моя країна від Ужгорода до Луганська врешті-решт відмовилася від ідей червоних та червоно-чорних (тоталітарних), а перейшли до будівництва країни в економічному відношенні, щоб наші досягнення були більшими, ніж у інших народів. Зараз німці їздять у бмв та одягаються у свої костюми - це їх національна гордість, а ми досі не можемо стати модерними, залишаючись у мареві вишиванок та гопаків. Навіть жодної музичної групи не маємо, яка б викликала серйозний інтерес в інших народів, як от ірландська група U2. Тут говорили, що у нас так багато вчених тощо, що ми такі великі. Можливо це й так, але ні в Японії, ні в США, ні в Китаї про це ніхто не знає. А шкода. напишіть тут прізвища українських нобелівських лауреатів. Тому нам треба звернути свій погляд у майбутнє, нам треба дуже багато працювати, щоб стати справді великими, а не карликами серед велетнів!
Рейтинг: 5+ -13-
 
Гордый Еврей, 23:10 25 червня 2013 р.
 
А вчена Фаріон і кандидат медичних наук Бучацький , професор Шалата , Радевич- Винницький . Ці імена Вам ні прощо не говорять?
Рейтинг: 1+ -5-
 
вчені-українці, 08:04 26 червня 2013 р.
 
Так, це дуже відомі на Дрогобиччині вчені (Фараон, Бучацький, Радевич-Винницький), але мова йшла про вчених визнаних за межами Бойківщини. Стосовно Фараон хтів би сказати, що вона відома на пострадянському просторі не завдяки науковому доробку, а завдяки своїй радикальній політичній діяльності та завдяки критиці справжнього велетня-генія духу Тараса Шевченка
Рейтинг: 2+ -8-
 
Гордый Еврей, 15:24 26 червня 2013 р.
 
Я не нацист, а справжній націоналіст, який в ідеологічному плані відрізняється від псевдонаціоналістів-бандерівців, які лише імітують націоналізм. Сучасний націоналізм повинен бути спрямований на розвиток української нації. Основними напрямками для роботи таких політсил має стати безкомпромісна боротьба за очищення від корупції, що вже давно роз'їла мізки мешканців Галичини, надзусилля для інтелектуального розвитку школярів та студентства (вивчення іноземних мов, інженерних та IT технологій), застосування детекторів брехні до кожного (від партійного лідера до простих людей) для створення цілісної картини стосовно скоєних злочинів та злочинних намірів ( це буде серйозним фільтром), змістити акценти з трагічного минулого на щасливе майбутнє, із захисту власних інтересів на експансію та захоплення.
Рейтинг: 2+ -12-
 
Гордый Еврей, 18:40 26 червня 2013 р.
 
Гордий єврейко, досить паритися, по тобі і так видно, що за свої останні роки ти жодної мудрої книги не прочитав. Ти б хоч у старших людей розуму повчився, бо смішно з твоїх дописів.
Рейтинг: 9+ -1-
 
Читач, 13:18 27 червня 2013 р.
 
Шановний пане Юрій Федчак! Дозвольте висловити Вам подяку за цікаве дослідження перебігу подій пов'язаних з тюрмою на вулиці Стрийській. Однак, Ви зовсім упустили в своїй розповіді період, коли Мирон Бучацький робив спроби розкопок криниці, про рішення Дрогобицької міської ради про розкопку криниці, про дивний обвал розкопаної криниці, про виявлені при її розкопці фрагменти людських кісток. Про це все мені розказував Мирон, ділився зі мною як добивався в Дрогобицькій прокуратурі відкриття кримінальної справи, як там всіляко викручувалисяі не відкривали її. Також цікаво, що покійний ректор теж був, скажу мягко, противником проведення цих робіт. І все це він розказував не тепер, а тоді коли відбувалися ці події. В своїй розповіді Ви, пане Юрію, також не згадали як Мирон Бучацький організував виготовлення 486-ти трун, Хрест, адже він також вкладав свої кошти, як і тепер , встановивши пам'ятну дошку на фронті будівлі колишньої катівні. Проці всі речі, я впевнений, що Мирон розповідав Вам. Одних Ви відзначаєте , а його діяння замовчуєте. Мирон Бучацький непересічна людина і має заслуги не в одній цій згаданій справі. Мені образливо відчувати за товариша несправедливі замовчування його благородної діяльності, яка спрямована на збереження національної пам'яті українців.
Рейтинг: 0+ -10-
 
, 00:40 14 листопада 2013 р.
 
Слава Мирону Бучацькому!
Рейтинг: 5+ -5-
 
до зарицького, 13:49 14 листопада 2013 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:

 
© 2008-2018 Дрогобич Інфо → (сайт працює 3756 днів)