Монахи з бронежилетами. Як польські ченці допомагають українським воїнам

 Надрукувати
Останні новини Дрогобича
08.01.2023

 

Поміж середньовічних розписів і кольорових фресок, із яких визирають лики святих, посеред церковного реманенту – паперові коробки, ящики, підгузки, засоби гігієни, продукти, рибні консерви, милиці, одяг. Вони у римсько-католицькому костелі затуляють розп’яття Христа. Посеред золотих колон – ікона Матері Божої, а біля стін — бронежилети, каски та інвалідні візки. 
 
 - Передайте мені снікерсів. Скільки там штук у коробці? Двадцять буде? – високий, із блакитними очима та окулярами на носі, у чорній довгій сутані, отець Мирослав звертається до жінок, які вервицею передають одна одній пакунки із солодощами. 
- Шістдесят штук, – відповідає одна з гурту жінок у зелених жилетах із написом на спині «Volunteer». Парафіянки костелу Святого Варфоломія сортують гуманітарну допомогу для переселенців. 
- Давайте цілу коробку, – каже отець Мирослав, широко усміхаючись до волонтерок. 
Знадвору тонкі промені світла пробиваються крізь масивні дубові скрижалі, що підвішені поміж готичних вікон костелу. Над головою – кольорові вітражі. Яскраві «зайчики» від них просочуються на одяг.
В одному куті невелика група дітей із монахинею готує театралізовану сценку до Різдва. Махаючи рукою присутнім, отець вправно розгортає коробку шоколадок і роздає малечі. Далі озирається навколо себе та подає знак, щоби йти за ним. Відчиняє оздоблені чорними кованими орнаментами двері захристії та вузькими дерев'яними сходами підіймається до ризниці. Ми – за ним.
 
У костелі – штаб гуманітарної допомоги
 
Уже понад двадцять років отець Мирослав Лех служить у парафії римсько-католицької спільноти в костелі Святого Варфоломія, що у Дрогобичі. З початком повномасштабного вторгнення храм одним із перших відчинив двері для нужденних і перетворився на штаб гуманітарної допомоги. 
До костелу по одяг, продукти, ліки, засоби гігієни приходили українські переселенці. А комусь просто було необхідно порозмовляти з духівниками чи в тиші залишитися сам на сам із Богом.
«Головна заповідь, яку ми читаємо в Біблії, – це заповідь любові», – каже отець Мирослав, запарюючи гарячий чай у крихітній кімнаті парафіяльної захристії. Навколо нього – полиці з книгами. Поруч на вішаку – альби та ризи білих, фіолетових та золотих кольорів.
«Любити з усіх сил, всім серцем, всією душею, – веде далі. – Досвід війни однозначно негативний. Але, з іншого боку, вона нас згуртувала. Ще нещодавно українців та поляків ділили за політичними мотивами, а сьогодні весь польський народ відкриває свої оселі, серця, обійми для допомоги українцям», – каже отець, гріючи долоні об горня гарячого чаю.
 
Тиха допомога
 
З лютого отець Мирослав став ще й перемовником. Домовляється з польськими партнерами, волонтерами та підприємцями, їздить на кордон і до Польщі, привозить бронежилети, каски, термобілизну, автівки на фронт. Віднедавна почали доставляти генератори. У цьому його підтримують монахи Ордену Боніфратрів, які також служать у Дрогобичі.
«Допомога братів тиха. Вони опікуються хворими, їздять до них додому, проводять з ними час. Тепер спільно з ними ми ще й допомагаємо всім українцям».
 
«Брати, робіть добро»
 
Невеликий будинок на вулиці Франка на перше око видається звичайною приватною садибою. За низькою хвірткою зеленіють акуратні газони. Поки немає снігу, можна розгледіти садівничу працю монахів. На горизонті, якщо пильно придивитися, бовваніють гори.
На порозі нас зустрічає брат Лаврентій. Замість строгої чернечої суворості – усмішка на обличчі. Чорний светр, з-під якого прозирає довга риза. Тут брати-монахи мешкають уже понад тридцять років.
«Допомагати українським воїнам – це також наша харизма. Допомагати людям захищати їхнє життя, но нє?» – каже брат Лаврентій, поволі проходячи до свого покою.
Малесенька кімната з широким вікном. На полицях релігійна література. Біографія Матері Терези стоїть окремо від інших. Так, наче хтось недавно її читав. Стіл, два крісла, прасувальна дошка, випрані напірники, одяг, праска. За дверима чути, як хтось у трапезній нарізає овочі. На дерев'яній дошці, прикріпленій біля столу – гасло Ордену: «Брати, робіть добро», а поруч –намальований червоний гранат – символ Боніфратрів.
 
Монахи, що жебракують
 
Шпитальний Орден Боніфратрів Святого Йоана існує в Дрогобичі з 1996 року. Спершу монастир розташовувався в міській поліклініці. Тоді він радше був тісним покоєм, у якому збиралися польські монахи. Згодом вони звели дім. У братів немає костелу чи парафій. Їхній орден покликаний допомагати хворим. Монахи їздять до немічних, проводять із ними час, допомагають ліками та продуктами. 
У другій половині XVII сторіччя монастир Боніфратрів був у Львові. При ньому була лікарня, де ченці доглядали хворих і військових, які поверталися з війни. Сьогодні монастирі чину Ордену Боніфратрів функціонують майже по всьому світу: в Італії, Іспанії, Франції, Португалії. В Україні він лише один – у непримітній будівлі Дрогобича. 
Брат Лаврентій Іванчук – настоятель дрогобицького монастиря. Невисокий на зріст, першим подає руку для привітання. Йому – 49. Народився в польському місті Біла Підляська, та вже понад тридцять років служить і мешкає в Україні. Якби не легкий польський акцент, можна було б подумати, що він українець.
З 2014 року брат Лаврентій разом з іншими монахами Ордену Боніфратрів активно допомагає українським бійцям та кримським татарам, які стали першими переселенцями в місті дев'ять років тому.
 
Лікарі в чернечій одежі
 
Особливість Ордену Боніфратрів у тому, що для прийняття чернечого чину важливою є передовсім медична освіта, а вже потім богослов’я та теологія. Брати прислуговують у лікарнях, будинках для літніх, аптеках та громадських центрах психологічної та медичної допомоги. Багато хто також має освіту в галузі хірургії, хіміотерапії, психології та психотерапії. 
Ще в минулому столітті лікарні Боніфратрів стали відомими завдяки методам фітотерапії. Брати опікувалися хворими на нервові розлади та психічні хвороби. Боніфратри, або, як їх ще називають, монахи Ордену Госпітальєрів Святого Івана Божого, сьогодні мають понад 200 аптек у світі з фітопрепаратами, які вони самі виготовляють на рослинній основі. Їх використовують у терапевтичних практиках та в психіатрії. Найбільше таких аптек – у Польщі.
Перед тим як прийняти чин Ордену Госпітальєрів Святого Івана Божого, брат Лаврентій здобув фах медика. Пізніше закінчив навчання на факультеті психології, вивчав богослов'я та теологію. Перед приїздом до України працював у польських лікарнях. Знання з медицини та психології допомагають йому краще розпізнавати потреби тих, хто до нього звертається. Після війни монахи планують допомагати українським воїнам, які, крім фізичної реабілітації, потребуватимуть також і психологічної.
 
З бронежилетами в руках
 
«У перші тижні війни ми звернулися до братів Боніфратрів по допомогу. Вони одразу відгукнулись. Отак тепер і співпрацюємо. Все, що передають польські брати, ми веземо на фронт для нашого війська, цивільних і наших медиків», – каже голова Дрогобицької районної військової адміністрації Степан Кулиняк. 
Він по черзі тисне руку братам, що заходять до його кабінету, щоби передати допомогу від польських монахів – тактичні військові аптечки, медикаменти, каски, чоловічу термобілизну для військових. На вулиці біля будівлі адміністрації декілька карет швидкої допомоги. Їх та іншу військову амуніцію, яку вдалося зібрати за останні кілька місяців, незабаром передадуть на фронт.
 
Лікувати душу і тіло
 
А втім, дрогобицькі Боніфратри, яких ще називають «милосердними браттями», окрім матеріальної допомоги, не забувають і про своє основне покликання – турбуватися про душу. Після війни, каже брат Лаврентій, тих, кому буде потрібна така турбота, побільшає. Тож уже зараз ченці виготовляють заспокійливі настоянки на травах.
«Ходіть, я покажу вам місце, де все моє життя», – каже брат Лаврентій, зненацька підводячись із крісла. Виходить із покою, пробирається вузьким коридором та відчиняє двері маленької світлиці, схожої на склад лікарської продукції. Брат Лаврентій відчиняє білу шафу із тонким склом, на полицях якої десятки коробок і тюбиків із написом польською мовою «Produkty Bonifraterskie». Він достеменно знає, де що лежить і для чого призначене.  
Потім чернець заглядає до свого мобільного телефона й показує світлину автівки: «Бачите? Дасть Бог, передамо ще одну машину». Умить ховає мобільний до своєї кишені, наче береже там одну з таємниць. Бо він і справді її береже.
 
Джерело – Громадське телебачення
 

Переглядів: 1047

Коментарі (4)
 
А чого вони всі так зуби шкірять: так їм весело? А від чого їм так весело? !
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -2-
  
!, 13:13 09 січня 2023 р.
 
Нечисленна кількість благодійників але якщо мобілізують то допоможи собі сам , отаке на слуху у доволі багатьох людей . Якісь дивні речі з тим всім відбуваються чи не так?
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ 0-
  
думка, 19:13 09 січня 2023 р.
 
Пякрев, мотлоху, люди подонку радіють, що долучилися і результат на яву, а ти харя немита, випавдково вилетів зі сраки під час аборту смів гнидо ще щось наволоч тут рожати, а щоб ти суко тут писала останній раз, курво.
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -1-
  
до дегенерата, 11:09 11 січня 2023 р.
 
Я си нинікай спинив не при єдному стовпови, на каждім було наліплено клепсидри: "Швейна фабрика кличе до роботи хлопів, котрі вміют гладити й пороти". Як правдивий українець, каждий з котрих чує си хлопом, йду. При тротуарови чекают автобуса кількось жінок, котрі, як сказали, звідтам, бо йдут, якраз, з роботи. Повіли ми, жи є пан директор, як ви си питаєте. Шурую через ворота при кнопці з півторахвилиннов говорилков (шо то за франца- як колись Фідель Кастро на Кубі: за півтори мінуті ані ти на секунду їй язик не втерпне, навіть си пльонка в магнітофоні не заоверлочит). Але, добре: ворота си відкрили- і зачинают брехати ще з передних дверий. Питаюси єдного (бо він там один- хлоп на цалу залю, зауважте: єден! хлоп! на цалу! величезну! швейну залю! ), чи є директор. "Так, є, але він троха зайнєтий, бо- директор". - "То я почекаю". - Побіг десь. По нім самім виходит якась вивірка з хвостом, аж з него іскри крешут, два слова про роботу, написану на стовпах ("Навчимо, покажемо, розпоремо, запоремо"- якось так, майже за текстом), далі: "Ви вмієте шити? - Ні, але там пише, що навчите і покажете-розкажете. - Ну, то вибачте". Нащо він її кликав, якщо я не просив- невідомо, напевно- тупий той єдиний. Але, та прошу дуже, я не є настілько гоноровий, аби не вибачєти, якщо їй си так подобає, навіть, якщо я просив покликати директора, а не хто під руку си трафив, тим більше, жи на стовпі дали номер директора (я вже взнав). Чує моє серце, жи той, котрий побіг за ним, там- на правах нікого, аби лиш було кому триметрові рульони з отов матерійов тєгати (на ще єдній такій- хлопів було два, але робили вони всьо, що лиш мож робити на сатанинської величини розміру території- як за двайцітьох, але- за єдну зарплату, тай ту, напевно, на двох). То ви тут кажете, аби с тріс, але нічого туткай більше не писов? ! А вам вже, напевно, так заїхали й впороли, жи, бігме, аж вас страх збирає, коли сідаєте на хліб і воду, і їсьте десь так раз- на три дни, бо решта йде на квитанції, від яких си шпортає на трапови самий пан керовца помічної Україні держави, та й то- по тотих квитанційох лишиє си йно пару копійок, аби їх запорскати якимсь найдешевшим хімічним майонезом? ! Вони всі порут, гладєт і порут "лівак", бо так си страшут хлопа, котрий щось та знає про них всєх? То бійте си самих себе, а перебирати хлопами- най вами ваші перебирают, а то щось вас порут і порут, а всьо рівно доводи си перешивати й перепорувати. Ая: Европа си від них відмовила, вже, навіть Німеччина- й та не хоче, аби хтось, крім них самих, навіть другий раз Берлін брав. А то "нашиют", жи буде і драг і нах, і остен, й гутен морген.
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ 0-
  
Замість писати на стовпах, 17:31 11 січня 2023 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 5838 днів)