Коли у моїй країні говорять про свободу слова, незалежну пресу, "четверту" владу, то я розумію, що знову комусь треба підписати журналістів під власні інтереси. Політичні, фінансові тощо. Особливо помітно це під час виборчих кампаній. Наприклад, з'явилася в місті така собі газета "За сильну Україну", що працювала головно на теперішнього мера міста пана Радзієвського та його "команду". Пишу це слово в лапках, бо Олексій Васильович досвідчений партієць, тож до останнього дня ніхто й не здогадувався, під яким прапором він йтиме на вибори. Так само велася й "команда", якій на шпальтах видання співали "осанну" Анатолій Власюк та Леонід Гольберг, які один одного, як кажуть, не виносять "на дух".
Так пан Анатолій назвав директорку четвертої школи Світлану Малу "вчителем вчителів" і та "нічтоже сумнящеся" це підтвердила. Аякже, мовляв, їх, вчителів, треба вчити за особливими, моїми, методиками. Я ж свого часу закінчував цю школу (мав єдину четвірку з біології, яку викладала ця вчителька) тому добре знаю схильність пані Світлани до лицемірства та нещирості. Одного разу на її уроці (а це був мій найулюбленіший предмет!) я зробив зауваження Світлані Василівні за не точність. Вона заявила, що їжу добувають леви, я ж сказав, що в левиних прайдах, як правило, полюють левиці. З того моменту, як би я не вчив урок біології,- отримував виключно трійки та четвірки, це унеможливило отримання мною золотої медалі. А на зустрічі випускників якось пані Мала мені відверто сказала, що мені із нею про оцінку треба було домовитися...
Леонід Гольберг "розкопав" нового "командного" героя пана Валерія Кузнєцова, який буцімто є великим діячем ЮНЕСКО і завдяки йому місто отримуватиме великі кошти. Я ж пам'ятаю пана Валерія з 1991 року, коли він назвався генеральним директором благодійного фонду і спекулював книжками Володимира Висоцького. З Києва йому на зберігання відправили 100 тисячний наклад пісень Висоцького по 2 крб. за книжку. А Валерій Федорович їх почав продавати в Трускавці по 10-15 карбованців — навар виходив астрономічний. Мої друзі звернулися до директора Фонду, академіка Костя Меркурійовича Ситника (батько Миколи Вересня), тож "благодійну торгівлю" пану Кузнєцову довелося припинити. Потім він мав справу із відповідними міліцейськими структурами, тож надовго зник із Дрогобича. І ось тепер "правду" про цього діяча нам розповів "вільний" журналіст Гольберг.
Ще одну, свою, правду на сторінці Дрогінфо видав нещодавно такий собі пан Франсуа (так він підписується під коментарями та своєю статтею). Справа нібито благородна - "відмити від бруду" Світлану Харитонову, директорку 10 школи. Та ось зроблено це так, що неозброєним оком помітно — добродій (чи журналіст?) явно не досліджував тему (по допису "Крах імперії Харитонової", що оприлюднювалась знову ж таки на Дрогінфо), а відповідально відмивав "чорного кобеля"...
Адже головне правило доброчесної журналістики не писати правду, бо вона у кожного своя, виключно суб'єктивна, а донесення до читача точної та чесної інформації. Сподіваюсь, що читач ДІ цю різницю добре розуміє. Ось тому й у дописі цього писателя все однобоко — гарно про Харитонову, як про покійника.
Чи знає той пан Франсуа, що саме виключно за керівництва пані Світлани осередком Міжнародної Амністії Дрогобич втратив шанс на постійне розміщення штаб-квартири в нашому місті. Адже річний бюджет осередку (30 тисяч фунтів стерлінгів) було використано нею за такими непрозорими схемами, що до Дрогобича приїжджала спеціальна комісія із Лондону, де розміщена головна штаб-квартира МА. Ось тому тепер офіс УАМА в Києві. Про це добре знає пан Хосе Турчик, який безрезультатно добивався від пані Харитонової прозорої звітності.
Що вже й говорити про урядництво школою — запитайтеся в учнів, що навчаються англійської у дочки пані Харитонової — Наталі. Без репетиторів вони нічого з її уроків не виносять — жодних знань. Зате всі в школі мусять затямити: Наталка — майбутня директорка. А якщо там якась завуч (Марія Несторівна ) зробила їй зауваження, що вона під час своїх уроків п'є каву з коліжанками, то Світлана Тихонівна довела свою заступницю мало не до інфаркту. Що стосується ремонту школи, то в школі всім відомо — декілька років поспіль шефство над школою тримала військова частина, якою командував пан Богдан Мозоль. Всі ремонти було зроблено безоплатно. Куди списувала щорічно чималі кошти пані Харитонова — невідомо.
Ось така журналістська правда панує у нашому медіапросторі. Чи вірять їй прості дрогобичани? Однозначно: ні!. Чи таку "об'єктивну" інформацію про порядність та доброчесність очільників-освітян, свою "команду" має отримувати міський голова пан Радзієвський? No comments.
Переглядів: 8394
|